ЖИВОПИС І МУЗИКА

Культура Античності

Ще однією різновидністю кіфари був клепсіамб – 9-струнний інструмент, що використовувався для супроводу особливого театрального жанру ("паракаталогів"), заснованого на чергуванні співу і мови.

Особливий інтерес становить тріпод (триножник), що мав основу, яка поверталася, і між кожною з трьох його ніжок розміщувалися струни з відповідними "струнонатягувачами". Тобто тріпод був поєднанням трьох кіфар з різними регістрами звучання: низьким (дорійським), середнім (фригійським) і високим (лідійським). Повертаючи основу інструмента, виконавець міг користуватися трьома діапазонами.

Кіфара з давніх-давен використовувалася музикантами-професіоналами в шанованому і поважному жанрі -кіфародії (пісні кіфари). Сам співак, кіфарод, виступав перед слухачами, одягнутий в особливо довгу одежу, з вінком на голові. Він розпочинав з інструментального вступу, а згодом виконував основну частину кіфародії.

Кіфарод, який виступає на агоні

Кіфарод, який виступає на агоні

Муза з кіфарою

Муза з кіфарою

Паралельно з розвитком кіфародії активізувалося сольне виконання на кіфарі - "псиле кіфаристика" (гола кіфаристика), а інколи цей жанр називали "афона крумата" (беззвучне бряцкання), або просто "кіфаристика". Особливо бурхливий розвиток вона отримала у VI ст. до н.е., коли в 588 р. була введена у програму змагань Піфійських ігор. Але засновником кіфаристики вважають Аристоніка з Аргоса, який жив у VII ст. до н.е.

Ще про один інструмент - псалтеріон (бряцкати) - майже не збереглося жодних конкретних свідчень, крім того, що мав багато струн і грали на ньому пальцями, а не плектром. Із цього сімейства більш відомий магадіс - багатострунний інструмент, кожна струна якого мала свого активного двійника, тобто парну струну, налаштовану на октаву вище або нижче. Звідси і походила антична назва "магадізувати", тобто грати октавами.

Епігоніон - інструмент із ряду псалтеріонів, створений у VII ст. до н.е. Епісоном з Амбракії. Деякі дослідники припускають, що інструмент можна розглядати як різновидність арфи, струни якої розміщувалися горизонтально, як на цитрі.

Тригон (трикутник) - інструмент трикутної форми, що мав струни різної довжини і використовувався для супроводу співу, але швидко зник із музичної практики.

Найпоширенішим духовим інструментом, що мав багато різновидностей, був авлос (трубка), на якому грали авлет або авлетистка. Головною частиною інструмента був бомбікс - трубка циліндричної форми різної довжини і діаметру. Авлоси складалися з різних секцій, з'єднаних між собою вставленням одних в інші, та виготовлялися з різного матеріалу: тростина, лотос, гілка лавра, роги тварин, оленячі кості, самшит і мідь. Вони мали від 3-4 дірок для пальців ("трема" або "трипема" - дірка) до 15, тобто до двох октав.

На верхньому кінці бомбікса закріплювався мундштук з тростиною, що виготовлялася з особливо тонкої тростини. Саме від нього, на загальне переконання, залежала якість звуку. Існували інструменти з одинарною і подвійною тростиною. Кожний професійний авлет мав особливий маленький футляр, в якому містилися запасні тростини. Крім того, авлети носили за спиною великі футляри для інструментів, навіть декількох.

Абсолютна більшість авлетів користувалася "форбеєю" - особливою шкіряною пов'язкою з невеликим отвором, яка пов'язувалася навколо обличчя так, що проходила щоками, а уста виконавця співпадали з отвором. Існувало декілька думок про призначення форбеї:

Виконавець на подвійному авлосі

Виконавець на подвійному авлосі

• а) невеликий отвір у форбеї, через який вдувалося повітря в інструмент, сприяв покращенню звуку;

• б) можливо, пов'язка оберігала губи ав- лета від травм (наприклад, порізів).

Античні джерела повідомляють про багато різновидів авлосів за різними ознаками. За числом бомбіксів вони були одинарні або подвійні. Їх тримали прямо до авлета (як сучасні флейти). Один з них носив назву "фотинга" або "фотингс".

Часто деференціація авлосів здійснювалася за матеріалом, з якого їх виготовляли: "каламос" - тростяний авлос; "єлімос" - із самшиту.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЖИВОПИС І МУЗИКА“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА
  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря