З 12 років афінський школяр починав відвідувати гімнастичну школу (грец. "гімнас" – голий) одночасно з мусичною, а в 14 років останню закінчував. Гімнастика, яку ще Солон зробив обов'язковою для молоді, була під безпосереднім наглядом держави. Приміщення гімнастичної школи називалися палестрою. Вони носили імена їхніх власників - педотрибів і поділялися на відкриті (для бігу і боротьби) та закриті (для натирання тіла олією і обсипання піском перед вправами, для миття). Педотриба легко було упізнати за вилоподібною палицею, за допомогою якої він керував вправами і карав винних. Він спостерігав також за молодими учнями, які ходили носками назовні. Система фізичного виховання в палестрі включала біг, боротьбу, стрибки, метання диска і списа й називалася пентахлон (п'ятиборство).
Біг був одним з найдавніших і найпоширеніших форм гімнастичних вправ. На Олімпійських іграх біг займав найпочесніше місце, оскільки саме переможець у бігу давав ім'я Олімпіаді. Велике значення мав біг в умовах грецької військової тактики, коли вимагалося швидко переміщувати величезну кількість воїнів - раптові атаки і відступи.
При стрибках греки використовували кам'яні чи
Тренування молодих атлетів у палестрі
металеві гантелі для посилення поштовху. У момент відштовхування від землі їх кидали вперед різким рухом і це збільшувало довжину стрибка.
Досить важливим видом занять була боротьба, під час якої проявлялися сила, спритність і винахідливість, а разом з цим приводилися в дію одночасно всі м'язи тіла. Дві умови необхідні були для проведення борцівських поєдинків - багнюка (як засіб зробити намащене олією тіло ще слизькішим) і пилюка (як засіб полегшення захвату). Для перемоги потрібно було примусити суперника тричі торкнутися землі обома лопатками.
Метання диска було вправою, яка вимагала не лише великої спритності, але й досвіду. Диск важив близько б кг і до початку метання його тримали не в тій руці, якою метали, щоб не втомити її. Ставилося завдання - закинути диск якомога далі, застосовуючи два прийоми: при першому диск у польоті описував дугу, а при другому – летів по горизонталі.
Метання списа мало і безпосереднє значення для підготовки майбутнього воїна. При його метанні ставилися різні завдання: кинути спис якомога далі чи потрапити у вказану точку. Спис метали не лише однією рукою, а інколи зразу два списи двома руками.
У палестрах учні займалися сферистикою (іграми і розвагами) та орхеїстикою (мистецтвом танцю або наукою володіння рухом тіла). Перебуванням у мусичній та гімнастичних школах закінчувалося навчання афінянина у приватних навчальних закладах.
Вищим навчально-освітнім закладом для найзаможніших афінян були гімнасгі, призначені для подальшого вдосконалення тіла заняттями гімнастикою, а також поглибленого вивчення філософії, літератури і політики. В Афінах, наприклад, існувало три державних гімнасії: Лікей, Академія, Кіносарг. Лікей розміщувався у східній частині міста, у місцевості, що належала храму Аполлона Лікейського, звідси і пішла його назва. Академія розташовувалася у північно-східній частині міста, у гаю, присвяченому міфічному герою Академу. А Кіносарг був побудований за міськими воротами, і приймали в нього, на відміну від двох перших, громадян змішаної крові, бо він був присвячений Гераклу, який серед богів теж був нечистокровного походження. Гімнасії являли собою монументальні приміщення прямокутної форми, 400 м по периметру. Будинки прикрашалися фресками і статуями Аполлона, Геракла та інших міфічних героїв, які уособлювали красу і здоров'я. У гімнасіях розгортали філософські дискусії, ставили один одному запитання: як визначити, що таке краса, мужність. Слухачі повинні були зізнаватися у своїх прихованих думках, зробити свій правильний вибір і обґрунтувати спосіб життя, який збиралися вести.
Борці
Озброєний ефеб на коні
Коли юнаку виповнювалося 18 років, він два роки повинен був провести в ефебіях. Ефебія була державним і суто військовим закладом, на чолі якого стояли стратеги. На осіб, яких призивали в ефебію, складалися спеціальні списки (в середньому по 1000 чоловік), які зберігали свою силу після закінчення ефебії впродовж 40 років, оскільки обов'язок військової служби поширювався до 60 років. Ефебія розпочиналася з внесення в громадянські списки, для чого юнаки проходили перевірку стосовно чистокровності походження і при виявленні, що родичі не були закононародженими, звинувачений міг бути проданий у рабство на користь держави. Зарахування в ефебію було пов'язане з принесенням присяги на вірність батьківщині. Складена присяга перетворювала юнака у правоздатну людину, давала йому право успадкування, опіки (над матір'ю), розпоряджатися майном, бути членом народних зборів тощо. Текст присяги ефеба зберігся до наших днів: "Я не осоромлю священної зброї і не залишу товариша в бою, буду захищати і один, і з багатьма все священне і заповітне; не применшу сили і слави вітчизни, але збільшу їх і буду розумно підкорятися існуючому урядові і законам, встановленим і тим, що будуть прийняті, а якщо хтось буде намагатися знищити закони або не підкорятися їм, я не допущу цього і буду боротися проти нього і один, і зі всіма; буду також шанувати батьківські святині. У цьому хай будуть мені свідками боги!"
Ефеби виділялися серед інших афінян своєю виправкою і одежею. Вони носили крислаті капелюхи і темні військові плащі – хламиди, а також коротко стригли волосся. Впродовж першого року ефеби проходили досить різноманітну підготовку, яка включала і гімнастичні тренування, і вправи військового характеру: боротьба, біг, вправи у верховій їзді, їзді на колісницях, метання списа, диска, каменів (за допомогою пращі), стрільба з лука, плавання. Поряд з цим вивчалися питання військової техніки того часу: використання бойових машин, мистецтво побудови військових таборів, основи кораблебудування тощо. Однак ефебія першого року не являла собою організації суто казарменого типу. Ефеби збиралися щоденно на спеціальні заняття та спільні трапези, але інший час вони вільно жили в Афінах, проводячи своє дозвілля в шинках, з флейтистами і за грою в кості. Не бридилися ефеби і нічними дебошами, які страхали мирних жителів і вимагали втручання владних структур. Таким чином ефеби проводили перший рік, а наступного, після засідання народних зборів, у театрі ефеби показували народу стройові прийоми, отримували від держави щит і спис і виступали на охорону державних кордонів. Вони чергували також у гарнізонів. Пірея, вивчаючи основи морського мистецтва на державних кораблях, спостерігали за дорогами як кінна поліція. Використовували ефебів і для зовнішніх операцій. Так, 458 р. до н.е. ефеби під керівництвом стратега Мероніда билися з коринфянами в Мегарах, а 435 р. до н.е. в околицях Коринфа Нікій на чолі ефебів добився блискучої перемоги.
Отже, якщо спартанська виховна система була спрямована на підготовку сильного, мужнього і хороброго співучасника військової общини, то метою афінської педагогіки було виростити гармонійно розвиненого члена громадянської общини, який міг би брати участь в управлінні державою, збагаченні культурних досягнень та захисті незалежності Аттики.
Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ“ на сторінці 7. Приємного читання.
