ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

Культура Античності

Короткий хітон і гіматій

Короткий хітон і гіматій

щоб звести до мінімуму будь-які можливості особистого збагачення і тим самим призупинити ріст майнової нерівності серед спартіатів. З цією метою була вилучена з обігу золота і срібна монети. Згідно з переказами, Лікург замінив їх важкими і незручними залізними оболами, які швидко псувалися, а їхнє накопичення відразу ж було помітним.

Одна з ретр вимагала, щоб у кожному будинку спартіата дах було зроблено лише сокирою, а двері - пилою. Лікург вважав, що таке просте житло ніхто не побажає прикрашувати ліжками на срібних ніжках чи розкішними покривалами. Заборона монет з благородних металів призвела до припинення торгівлі з іноземними купцями. Взагалі, торгівля і ремесло вважалися у Спарті заняттями, які ганьбили громадянина. Ними могли займатися періеки, та й то лише в обмежених масштабах. А якщо врахувати, що в Спарті були під загрозою покарання різні види операцій з продажу землі, то стане очевидним - основні шляхи накопичення багатств перед громадянами були закриті. Втім навіть якщо кому-небудь з них і вдалося нагромадити багато майна, скористатися ним під пильним наглядом ефорів він все одно не міг. Усі спартіати, незалежно від походження і суспільного становища, жили в однакових умовах, носили однакову просту і грубу одежу, користувалися однаковим домашнім начинням. Жоден з них не міг похвалитися перед друзями чи сусідами дорогоцінним посудом, красивими меблями, килимами, картинами, статуями тощо. На виробництво і використання предметів розкоші в Спарті були накладені заборони. Місцеві ремісники виготовляли лише найпростіше і необхідне начиння, знаряддя праці та зброю.

Закони Спарти передбачали також поміркованість у їжі. А соціальна рівність підтримувалася колективними обідами - фідитіями чи сиситіями, на влаштування яких кожний спартіат відраховував частину свого прибутку (місячно 73 л муки, 36 л вина, 3 кг сиру і 10 оболів на купівлю м'яса).

Але сиситії були не просто спільними обідами вільних спартанців, це були товариства з 15-20 чоловік, які служили в одному підрозділі і були пов'язані міцною дружбою.

Для того, щоб члени сиситії готові були вмирати один за одного, кожний вступник проходив перевірку. Під час обіду новачка вводили у намет, де їли сисити, і раб з чашею на голові обходив усіх присутніх. Той, до кого підходив раб, кидав кульку з хліба у чашу, що стояла на голові раба. Ніхто не міг побачити, якщо хто-небудь опускав кульку, дещо сплюснуту пальцями. Сплющена кулька означала, що новачка не бажають приймати у сиситію і його клопотання відхилено.

Той, хто запізнювався через жертвоприношення чи полювання, міг обідати вдома, але інші зобов'язані прибувати вчасно. Заборонялося приходити на сиситії ситими. Залишена порція їжі була ознакою того, що сисит пообідав в іншому місці, а спільну трапезу вважає недостатньо доброю для себе. Таку людину штрафували або взагалі виключали з сиситії.

Улюбленою їжею спартанців була чорна юшка, яка готувалася із сочевиці і бичачої крові. Особливо любили її старші люди, які відмовлялися заради неї від м'яса, віддаючи його молодим. Увівши обов'язкові спільні трапези, Лікург позбавив багачів у Спарті можливості смачно поїсти - однієї з головних радостей, яку могло дати багатство.

Проте останнім часом, згідно з даними джерел, загальновідома спартанська рівність піддається сумнівам. Аристотель писав про геронтів: "Люди, які займають цю посаду, виявляється, бувають доступні підкупу і часто приносять у жертву державні справи заради вигоди" [Політика, II, 6, 18].

Судячи з висловлювань Ксенофонта [Лакедемонська політія, 14, 3] і Аристотеля [Політика, II, 6, 5-7], декларований аскетизм і урівняльна бідність, якщо і залишилися в класичній Спарті, то лише як лозунги. Греки, відзначаючи особливості національного характеру спартанців, часто називали їхній нестримний потяг до грошей [Аристотель. Політика, II, б, 23].

Любов до грошей і пов'язана з нею корупція були добре знайомі Спарті і до Лісандра. Ще Лікург намагався викорінити властиву спартанцям любов до розкоші, за що його "особливо люто ненавиділи багачі" [Плутарх. Лікург, 10-11].

Офіційна залізна монета, офіційно простий спосіб життя, обов'язковий скромний обід у сиситіях - ось постійні елементи державної пропаганди, які були розраховані на тотальну обробку спартанських громадян і були висхідними нормативними установками. Проте реальна дійсність завжди сильно відрізнялася від офіційної її моделі. Спартанський наварх 481/480 pp. до н.е. Еврибгад, який командував об'єднаним грецьким флотом при Артемісії і Саламіні, за чутками, отримав від Фемістокла хабар у 5 талантів за зміну плану своєї експедиції на користь Афін [Геродот. Історія, VIII, 5].

У 499 р. до н.е. спартанського царя Клеомена під час Іонійського повстання намагався підкупити тиран Мілета Аристагор, який розрахував схилити царя до походу проти персів [Геродот. Історія, V, 49-51]. Ще два епізоди у Геродота теж пов'язані з Клеоменом. 494 р. до н.е. царя звинуватили в отриманні хабара від аргосців за відмову від штурму Аргоса [Історія, VI, 82,1], а 491 р. до н.е. - в отриманні хабара від афінян за організацію походу проти Єгіни [Історія, VI, 50]. Проте ні одне із звинувачень не було доведено до суду.

Зате був притягнутий до суду цар Леотихід, який врятувався від страти лише втечею до Тегеї, за отримання хабара під час військової експедиції 476 р. до н.е. у Фессалії: "Леотихіда спіймали на місці злочину: він сидів у своїй палатці на мішкові, наповненому золотом", який щойно отримав від ворогів своєї батьківщини [Геродот. Історія, VI, 72].

Наводить приклади хабарництва серед спартанської еліти і Фукідід. 446 р. царя Плістоанакта звинуватили в тому, що він разом з ефором Клеондритом взяв у Перикла 10 талантів за те, що вивів військо з Аттики. У Спарті царя судили і оштрафували на 15 талантів. Плістоанакт чи не захотів, чи не зміг заплатити штраф і втік із країни. Дозволили йому повернутися на батьківщину лише через 19 років, а до того він переховувався в Арка дії на території священної ділянки Зевса "зі страху перед співвітчизниками" [Історія, II, 21,1; V, 16,3]. Таке ж звинувачення висунули і царю

Агісу, який відмовився від вирішальної битви у поході проти Аргоса 419 р. до н.е. По поверненні в Спарту суд виніс рішення зруйнувати будинок Агіса і оштрафувати його на 17 талантів. Пізніше Агісу вдалося добитися виправдання: напевно, факт підкупу його аргосцями не довели [Історія, V, 63].

Серед ефорів прикладів корупції значно менше і частіше всього вони пов'язані з діяльністю ефорів як радників при спартанських царях. Кількість ефорів при цьому точно не визначалася, але найчастіше царя у військовому поході супроводжував один ефор. Корупційні скандали змусили спартанську владу змінити існуючі порядки. Зразу ж після судового процесу над Агісом II і його радником ефором "лакедемоняни прийняли з цього приводу постанову, якої ще ніколи не було в них: до царя приставили радниками 10 спартіатів..." [Фукідід. Історія, VI, 63,4]. Керівництво армією тепер здійснювалося колегіально, що апріорі утруднювало договір між царем і його радником.

Після величезного припливу багатств у Спарту по завершенні Пелопоннеської війни було прийнято компромісний закон, який допускав ввезення і збереження іноземної валюти, але тільки для державних цілей і під державним наглядом. Приватним особам за збереження золотої і срібної монети у власних будинках загрожувала смертна кара [Плутарх. Лісандр, 17]. Це спонукало спартіатів розміщувати свої капітали за кордоном (частіше всього у Тегеї, Дельфах тощо).

Проте спартанці не лише охоче брали хабар, але й самі нерідко виступали у ролі тих, хто давали хабар. Павсаній стверджує, що "лакедемоняни - перші з усіх, кого ми знаємо, підкуповували подарунками свого ворога, перші, які перемогу на полі бою зробили покупним товаром [Опис Еллади, V, 17, 12]. Він же наводить приклад царя Клеомена, який підкупив дельфійських жерців, щоб ті оголосили його суперника Демарата не сином царя Аристона [Опис Еллади, VI, 66].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ
  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря