Отже, освітньо-виховна система в Спарті базувалася на організації свого роду інтернатів, де основним предметом була військово-фізична підготовка, яка виховувала військову доблесть, формувала кадри, здатні стати на захист вітчизни. При переході від однієї стадії виховання до іншої юнаки демонстрували свої успіхи на публічних змаганнях, де не лише перевірялися військово-гімнастичні навички, але й випробовувалися їхні терпіння та витривалість. Виховання здійснювалося під контролем держави і за її рахунок, але лише для членів спартанської общини.
Афінська виховна система ставила перед собою мету підготувати гармонійно розвинену особистість, яка б поєднувала в собі внутрішню і зовнішню красу. Самі греки визначали цю мету поняттям калокагатія (від грец. "калос" – красивий, "агатос" - дивуватися).
Виховання в Афінах, на відміну від Спарти, було головною соціальною функцією сім'ї. Коли двері в будинку прикрашались вінком з маслинових гілок (символ громадянської хоробрості), то це означало народження хлопчика, а якщо народжувалася дівчинка, то на дверях висіла вовняна пов'язка (символ жіночої працелюбності). До семи років дитина жила в гінекеї під наглядом матері. У заможних сім'ях турбота про дитину покладалася на годувальниць. Маленький афінянин нічим, крім ігор, не займався. Він мав багато іграшок: м'ячі, обручі, брязкальця, дзиґи тощо.
З рук годувальниць дитина з семи років переходила в руки педагога (від грец. "пайс" - дитина і "аго" - веду за руку) з рабів, якого вибирали господарі, керуючись непридатністю раба в домашньому господарстві. Педагог супроводжував хлопчика на заняття, йдучи позаду, ніс книги, таблиці чи музичні інструменти школяра. На вулиці він стежив, щоб хлопчик ні з ким не розмовляв, ішов, опустивши очі, давав дорогу старшим, не допускав відвідування ринку, де легко міг почути непристойні речі.
Починаючи з семи років, хлопчик відвідував мусичну школу (з грец. "мистецтво муз"). В Афінах кожному давалася свобода вчитися у кого й як хоче, держава не втручалася, за винятком тих випадків, коли справа йшла про дітей загиблих у війнах громадян (держава виховувала їх за
Виховання юнаків в Афінах
Урок читання
власний кошт). Школа була у віданні дидасксиїа (грец. "дидаско" - я вчу), якому батьки платили за навчання дітей. Афіняни із зневагою ставилися до кожного, хто працював за гроші, і тому вчителі не користувалися повагою у суспільстві.
У програму приватної школи входили: читання, письмо, література, вокальна та інструментальна музика, фізичні тренування. Перші 3 роки навчали грамоті. Перед початком занять молилися Аполлону і музам, зображення яких були в кожній школі. Навчання грамоті розпочиналося з відмінювання слова "муза". Щоб навчання проходило успішно, вчитель роздавав учням глиняні таблички, де були написані букви і склади, з яких поступово вчилися складати слова. Потім училися писати. У давнину греки писали, не застосовуючи великих букв і без інтервалів, які відокремлювали слова. Книги писали на нешироких довгих смугах папірусу. Текст розміщувався невеликими колонками, висота яких відповідала ширині папірусу. Такі книги (грец. "дублон") згорталися і зберігалися у вигляді сувою в особливих коробках циліндричної форми. Під час шкільних занять греки користувалися диптихами. Це були дві дощечки, з'єднані з одного краю скрепами, які дозволяли розкривати і закривати їх поверхню, яка натиралася воском. По цій поверхні писали стилем - гостроконечною кістяною чи металевою паличкою. Зворотний широкий чи закруглений кінець стилю служив для стирання написаного.
На папірусі писали очеретяною паличкою.
Найчастіше записували вислови мудреців: "Будь володарем своїх задоволень" (Клеобул), "У щасті знай міру, а в біді розсудливість" (Періандр).
Навчившись грамоті, учні починали читати Гомера, Гесіода. Щоб полегшити запам'ятовування, поряд з ними клали малюнки і барельєфи з мармуру чи глини, які зображували головні історичні сцени, причому під кожним з персонажів було написано його ім'я.
Значну увагу приділяли і лічбі. Цифр греки не знали і позначали їх буквами алфавіту, що вело до громіздких задач з багатоцифровими числами. Тому вивчали
Урок музики
чотири арифметичні дії, квадрати і куби чисел, дроби, пропорції і розв'язували геометричні задачі.
Коли маленькому афінянинові виповнювалося 13 років, починалася його музична освіта. Людина, яка не оволоділа грою на кіфарі, лірі і флейті, вважалася невігласом. У тісному зв'язку з музичною освітою було і навчання співу. В окремі моменти шкільного життя навчання співу виступало на перший план, оскільки необхідно було готувати хори дітей і підлітків для державних свят.
За провини в школі карали різками або бамбуковою палицею, б'ючи по руках. Ставлення учнів до вчителів було неприязне і навіть вороже. Приходили в школу зі сходом сонця і залишалися до його заходу. Дорослим заборонялося заходити в школу, за винятком тих моментів, коли вони запрошувалися на шкільні свята. Шкільних канікул не було, але кожного місяця було багато святкових днів, під час яких діти відпочивали. Таким чином, мусична школа була загальноосвітньою і давала літературну та музичну освіту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ“ на сторінці 6. Приємного читання.
