ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

Культура Античності

Таким чином, уже до сер. V ст. до н.е. хабарництво вищого спартанського стану сприймалося як цілком рядовий факт, але по-справжньому небезпечними і руйнівними для суспільства процеси, пов'язані з корупцією, стають наприкінці V ст. до н.е.

Джерела свідчать, що брали хабар і обкрадали скарбниці не окремі чиновники, а вся спартанська еліта, включаючи царів, геронтів, ефорів і воєначальників.

Досить своєрідними були і сімейно-шлюбні відносини у Спарті. Сім'я зупинилася на стадії "парного шлюбу", який у багатьох випадках нагадував груповий шлюб. Укладання чи розірвання шлюбу не викликало ніяких труднощів. Спартанцю можна було мати двох дружин, а брати могли ділити спільну дружину. Спартанець, якому подобалася дружина друга, міг жити разом з ними. Наслідком такої свободи моралі було те, що справжнє

Павсаній

порушення подружньої вірності - зрада дружини за спиною чоловіка - було нечуваним явищем.

Пережитки родового ладу збереглися також і в релігії. Спартанці, як і усі греки, вшановували олімпійських богів, але ще й поклонялися ідолу Діоскурів, який складався з двох стовпів, з'єднаних перекладиною. Вважалося, що він упав з неба.

Архаїчний характер носили і норми права у Стародавній Спарті, які обмежувалися вказівкою на покарання тих чи інших дій. Визначати розміри покарань було повністю покладено на розгляд суддів, що відкривало широкий простір для свавілля. Як покарання практикувалися грошові штрафи, вигнання (ксенеласія), позбавлення громадських прав (атгімія), смертна кара (скинення у провалля зі скелі Таігету, задушення). Атимії піддавалися громадяни, які проявляли боягузтво на війні, втекли з поля бою чи здалися в полон. Але такі випадки були досить нечастими, бо недарма Спарта була єдиним містом Греції, яке не оточувалося стінами. "Не стіни, а люди - захисники міста", - говорили спартанці.

Родові пережитки у побуті спартанців використовувалися з метою панування і підкорення пригноблених ілотів, які в декілька разів переважали кількість громадян. Суворий побут Спарти забезпечував повну бойову готовність членів спартанської общини, оскільки вони відчували постійну загрозу ілотських повстань.

Тому основним завданням славнозвісної системи спартанського виховання була підготовка співчлена військової кланової общини. "Ми стверджуємо, що законодавець (в Лакедемонії) ввів сиситії і гімнасії заради військових цілей", - зауважував Платон (Закони, І, 663). Те ж саме повторює й Аристотеля "в Лакедемонії... майже все виховання громадян і майже вся законодавча система мали на увазі військові цілі" (Політика, VII, 2, 5).

Контроль держави за вихованням починається з перших днів життя. Хворобливого чи кволого новонародженого геронт наказував кидати в ущелину гори Таігет, і лише сильним виділяли ділянку землі, а матерям дозволяли годувати немовлят. Такий порядок приводив до того, що деякі спартанські жінки, боячись втратити своїх кволих дітей, тікали з немовлятами за межі Спарти, виховували дітей здоровими, а потім поверталися назад та показували їх геронтам і отримували дозвіл на виховання.

Матері купали новонароджених не у воді, а у вині, оскільки існувало повір'я, що хворі діти від вина помирають, а здорові стають ще міцнішими. До 7 років діти залишалися в сім'ї під доглядом годувальниць, які дітей не сповивали, відучували від страху перед темрявою і самотністю, від примх і рюмсання, змушували їсти різну їжу. Малюки виростали такими здоровими, що спартанські годувальниці славилися по всій Греції. Так, наприклад, лакедемонянка Амікла була годувальницею відомого афінського стратега Алківіада.

Ніхто не мав права виховувати дітей на свій розсуд. З семи років хлопчиків забирали у батьків і віддавали в особливого роду державні виховні заклади - агелли (стада), де вони виховувалися і навчалися до 18 років.

Перший етап виховання тривав 7 років. На чолі кожного загону стояв грек - юнак, якому виповнилося 15 років. Вихованці рівнялися на командира, виконували його накази, так, що головним наслідком такого способу життя була звичка підкорятися.

Грамоті хлопчиків навчали лише в межах необхідного, щоб вони вміли прочитати наказ чи написати своє ім'я. А мета навчання полягала в тому, щоб терпеливо переносити незгоди і перемагати в битвах.

У міру того, як хлопчики виростали, їх виховували в суворіших умовах: стригли налисо, привчали ходити босоніж і в будь-яку погоду гратися голими. І лише з 12 років їм видавали раз на рік плащ - хітон. Гарячою водою їм дозволяли митися лише декілька разів на рік. Спали хлопчики на очереті, який приносили собі самі з берегів Евроту, ламаючи його там руками. Діти зобов'язані були самі шукати собі дрова та їжу. Одні пробиралися в державні сади, інші прокрадалися у сиситії, намагаючись проявити хитрість і обережність. Це вчило їх власними силами боротися з нестатками та злиднями і робило з них людей спритних та хитрих. Юнакам доводилося не лише красти продукти, але нападати інколи на охоронців і силою відбирати необхідне. Хто попадався, того били різками не за злодійство, а за те, що погано крав, і карали голодом.

Боячись покарань, хлопчики намагалися будь- якою ціною приховувати свої злочини. Так, наприклад, один з них украв лисеня та заховав його під хітоном, і хоча звір розірвав кігтями та зубами його живіт, хлопчик приховував свою провину, терпів до тих пір, поки не помер.

Питання виховання підростаючого покоління розглядалося як загальнодержавна справа. За дітьми наглядав державний вихователь - педоном. У віданні його чи геронта, який опікувався виховним процесом, кожен присутній на занятті громадянин мав право наказувати хлопцям все, що вважав за потрібне. Спостерігаючи за іграми дітей, спартанці постійно сварили їх, намагаючись викликати бійку, а потім спостерігали, які у кого від природи якості.

Перший період державного виховання закінчувався агоном - публічним випробуванням. У цей час усі підлітки у віці 14 років піддавалися публічному побиттю біля вівтаря богині Артеміди Ортії, де вони повинні були довести свою мужність і зневагу до болю. Там стояла жриця, яка тримала в руках статуетку Артеміди - богині лісів і полювання. Не бажаючи показувати свою слабкість, деякі помирали

Юний спартанець в олімпійському вінку (VI ст. до н.е.)

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ
  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА

  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря