Розділ «48»

Вони почули поблизу гуркіт, і Лоренс спостерігав, як сильний вітер кидає дощові краплі на машини. Старий натиснув на гальма, здивований тим, що побачив попереду: на перехресті Флетбуш і Тіарі-стрит повільно приземлявся гелікоптер.

Лоренс схопив меч і відчинив двері поштовхом ноги.

Бун побіг крізь дощ. Озирнувшись через плече, він побачив, як двоє слідчих, уже важко дихаючи, махали руками. Такава був десь за двісті ярдів від них. Він біг по Міртл-авеню й повернув до Сент-Едвардс. Бун пробіг повз крамниці «тільки за готівку» з заґратованими вікнами, минув контору дантиста й маленький бутик з яскравою рожево-пурпурною вивіскою.

Вежі жилих будинків, побудуваних у Форт Грін, височіли над лінією обрію сходинками різної висоти. Коли люди на тротуарі бачили трьох білих чоловіків, що бігли навздогін за молодим азіатом, вони інстинктивно горнулися до дверей своїх будинків або поспішали на протилежний бік вулиці. «Напад на наркомана, — думали вони. — Копи. Не треба втручатись».

Бун дістався до Сент-Едвардс і швидко оглянув квартал. Дощові краплі били по тротуару й припаркованих машинах. Вода текла стічною канавою й збиралася в калюжі на перетині. Хтось іде. Ні. Це лише стара з парасолькою. Такава зник.

Не чекаючи слідчих, Бун біг далі. Він минув два занедбані жилі будинки, а потім глянув на алею: Такава прослизнув у дірку в стіні. Переступаючи через пластикові пакети зі сміттям і викинутий матрац, Бун дістався діри і знайшов там лист гальванізованої сталі, який колись закривав доступ до входу. Хтось, імовірно, місцеві наркомани, загнув лист, і тепер Такава був усередині.

Мітчелл і Краузе добігли до цього входу.

— Прикрийте виходи! — закричав Бун. — Я зайду і знайду його!

Він обережно штовхнув металевий лист і ввійшов до довгого приміщення з бетонною підлогою та високою стелею. Повсюди сміття. Зламані стільці. Багато років тому в цьому будинку був гараж. Уздовж однієї стіни стояла лава для інструментів, у підлозі була яма для механіків. Прямокутна яма була заповнена маслянистою водою і при неяскравому освітленні здавалось, що вона може привести до далекої печери. Бун зупинився біля бетонних сходів і прислухався. Він почув, як вода крапає на підлогу, а потім згори почулося рипіння.

— Лоренсе! Це Натан Бун! Я знаю, що ти нагорі!

Лоренс стояв сам на другому поверсі. Його пальто промокло, а долари, заховані в підкладці, поважчали. Він швидко зняв пальто й відкинув його вбік. Дощова вода текла по плечах, але це вже не мало значення. У Лоренса було відчуття, ніби він скинув зі свого тіла величезний тягар.

— Спускайся униз! — кричав Бун. — Якщо ти спустишся зараз же, тобі не буде боляче!

Лоренс зірвав обгортковий папір із піхов меча свого батька, витяг зброю і роздивився пляму, що виблискувала на лезі. Золотий меч. Меч джиттецу. Викуваний у вогні і подарований богам. Крапля води потекла по його обличчю. Скінчено. Усе скінчено. Відкинуто. Він відмовився від усього. Від своєї роботи й становища в суспільстві. Від свого майбутнього. Єдині дві речі, які він зараз справді мав, — це меч і його хоробрість.

Лоренс залишив піхви на мокрій підлозі, а потім пішов сходами з оголеним мечем у руці.

— Залишайтеся там! — закричав він. — Я іду!

Він ішов униз захаращеними сходами. З кожним кроком Лоренс усе більше й більше позбувався свого тягаря, ілюзій, які обважнювали його серце. Нарешті він зрозумів самотність, висловлену у фотографії свого батька. Стати Арлекіном означало водночас і звільнення, і визнання своєї смерті.

Лоренс дійшов до першого поверху. Бун з автоматичним пістолетом у руці стояв посередині приміщення, заповненого сміттям.

— Кинь зброю! — закричав Бун. — Кинь на землю!

Життя в масці закінчилось. Останню маску було знято. Тримаючи золотий меч, син Горобця побіг назустріч ворогові. Лоренс почувався вільним, звільненим від сумніву й вагання, коли Бун повільно підняв автомат і вистрілив йому в серце.