Розділ «48»

Лоренс показав свою ідентифікаційну картку літньому охоронцеві, який сидів за столом, і посміхнувся.

— Я до офісу організації «Країни, будьмо разом» на двадцять третьому поверсі.

— Устаньте на жовтий квадрат, містере Такава.

Лоренс став обличчям до сканера райдужної оболонки, великої сірої коробки, установленої на столі безпеки. Охоронець натиснув кнопку, і лінзи сфотографували очі Лоренса, а потім порівняли індивідуальні риси його райдужної оболонки з відомостями у файлі безпеки. Загорілося зелене світло. Літній охоронець кивнув молодому латиноамериканцеві, який стояв біля столу.

— Енріке, супроводьте містера Такаву на двадцять третій поверх, будь ласка.

Молодий охоронець супроводив Лоренса до ліфтів, провів карткою по давачу безпеки і залишив самого. Коли ліфт поїхав угору, Лоренс відкрив конверт з манільського паперу й витяг планшет із якимись офіційними паперами.

Якби Лоренс був у пальті або з валізою, інші люди в коридорі могли б зупинити його й запитати, куди йому потрібно. Але акуратно одягнений молодик з упевненим виразом обличчя і з планшетом може бути одним із працівників. Мабуть, він новий працівник у комп’ютерних службах, який тільки-но повернувся з перерви на обід. Злодії не носять із собою чашки зі свіжою кавою «лате».

Лоренс швидко знайшов відділ кореспонденції та ввійшов за допомогою своєї службової перепустки. Коробки стояли біля стін, і першу пошту вже розсортували до різних поштових автоматів. Імовірно, працівник з відділу кореспонденції вже рухається коридором із візком і повернеться за кілька хвилин. Лоренсові треба знайти посилку і якнайшвидше вийти з будинку.

Коли Кеннард Неші сказав про те, що було б добре одержати меч-талісман, Лоренс слухняно кивнув і пообіцяв придумати, як розв’язати це питання. За кілька днів він зателефонував генералові та якомога зрозуміліше передав йому інформацію. У базі даних було сказано, що Арлекіна на ім’я Горобець убито під час зіткнення в готелі «Осака». Існує ймовірність, що японські Брати взяли собі меч загиблого.

Кеннард Неш сказав, що зв’яжеться зі своїми друзями в Токіо. Більшість із них були впливовими бізнесменами, які вважали, що Мандрівники підривають стабільність японського суспільства. За чотири дні Лоренс, використовуючи код доступу Неша, прочитав генералову пошту. Ми одержали ваш лист із проханням. Раді допомогти вам. Те, що ви просили, надіслали до адміністративного центру в Нью-Йорку.

Обійшовши тонку перегородку, Лоренс побачив пластикову коробку з посилкою в кутку. На наліпці коробки були японські ієрогліфи, а також митна декларація, де було вказано, що в коробці самурайський реквізит для кінофільму. Немає потреби повідомляти урядові, що перевозять меч тринадцятого сторіччя, національний скарб, створений одним із джиттецу.

На стійці для посилок був ніж для розрізання коробок. Лоренс провів ним по печатці й митним штампам, зняв накривку і був розчарований, побачивши набір обладунків зі скловолокна, зробленого для самурайського фільму. Нагрудник. Шолом. Захисні рукавиці. Однак під цим усім на дні коробки лежав меч, загорнутий у брунатний папір. Лоренс узяв коробку і зрозумів, що вона надто важка, як для скловолокна. Він швидко розібрав папір, який укривав руків’я меча з полірованого золота. Меч його батька. Талісман.

У Буна завжди з’являлись підозри, коли підлеглий, що завдавав багато клопоту, не приходив на роботу. Через п’ять хвилин після розмови він надіслав одного з членів своєї команди безпеки до оселі Лоренса Такави. Фургон стеження вже припаркувався на вулиці навпроти міського будинку, коли прибув Бун. Він зайшов до задньої частини фургона й побачив там техніка Дорфмана, який жував маїсові чіпси, уважно стежачи за екраном теплового зображувального приладу.

— Такава ще в будинку, сер. Сьогодні вранці він зателефонував до центру досліджень і сказав, що в нього грип.

Бун опустився на коліна на підлогу фургона й оглянув зображення. Розпливчасті лінії показували стіни й труби. У спальні була яскрава пляма тепла.

— Це спальня, — сказав Дорфман. — А ось наш хворий підозрілий. «Захисна ланка» ще діє.

Доки вони дивилися, пляма покинула ліжко та, схоже, поповзла до відчинених дверей. Вона кілька секунд вагалась, а потім повернулась до ліжка. Проте тіло під час рухів було завбільшки два чи три фути від підлоги.

Бун поштовхом відчинив двері фургона і ступив на вулицю:

— Як на мене, час зустрітися з містером Такавою або тим, що лежить у його ліжку, що б це не було.

Бунові та його підлеглим знадобилося всього сорок п’ять секунд, щоб зламати парадні двері, і десять секунд, щоб увійти до спальні Лоренса. На простирадлі, де було розкидане печиво для собак, сидів якийсь сірко і їв яловичу кістку. Тварина тихо заскімлила, коли Бун наблизився до неї. «Хороший собачка, — пробурмотів він. — Хороший собачка». До нашийника собаки був прикріплений пластиковий пакет для бутербродів. Бун ривком відкрив його і знайшов там закривавлену «захисну ланку».