Розділ «48»

Пауза.

— Добре. Зараз переслідуваний на пішохідному переході мосту. Ми вже звернулися до бази даних системи безпеки портових владних структур. Камери нагорі на маяках, вони непомітні. Ми можемо стежити за ним, доки він перетинає річку.

— Куди він прямує? — запитав Бун.

— До Брукліну. Переслідуваний пересувається швидко й тримає якусь жердину чи ціпок у правій руці.

Пауза.

— Доходить до кінця мосту.

Пауза.

— Переслідуваний іде в напрямі Флетбуш-авеню. Ні. Чекайте. Він махає рукою водієві темно-коричневого таксі з багажником, прикріпленим до даху машини.

Бун простягнув руку нагору й увімкнув внутрішній телефонний зв’язок із пілотом.

— Ми знайшли його, — сказав він. — Я вказуватиму вам шлях.

Водій «циганського» таксі, старий гаїтянин, був одягнений у синтетичне пальто й бейсболку. Дах автомобіля весь час протікав, і заднє сидіння було мокрим. Лоренс відчув, як мокрий холод торкається його ніг.

— Куди вам?

— Ньюарк, Нью-Джерсі. Рушайте на Верразано. Я оплачу й витрати за користування автострадою.

Старий поставився до прохання скептично.

— Надто багато миль, а назад доведеться їхати за свої кошти. У Ньюарку ніхто не захоче їхати до Форт Грін.

— Скільки буде коштувати в одному напрямку?

— Сорок п’ять доларів.

— Я заплачу вам сто. Їдьмо.

Задоволений угодою, старий завів двигун, і пошарпаний «шевроле» з пихтінням рушив вулицею. Водій почав мугикати креольську пісню, вистукуючи пальцями її ритм на кермі:

— Ті chéri. Ті chéri.