Розділ «48»

Коли Лоренс попрямував на південь по Другій авеню, по вітровому склу його автомобіля поповзла дощова крапля. Темно-сірі хмари вкривали небо, а на сталевому стовпі американський прапор тріпотів на вітрі. Насувалася буря. Йому доведеться обережно їхати. Права рука Лоренса була перебинтована, рана ще боліла. Намагаючись не звертати уваги на біль, він поглянув через плече на заднє сидіння. Учора він купив набір ключок та сумку для гольфу з подорожньою валізою. Меч і піхви були влаштовані між ключками із залізними голівками й короткими.

Лоренс усвідомлював, що ризикує, їдучи до аеропорту на своїй машині. Він подумав, чи не купити йому використаний автомобіль, не пов’язаний з глобальною системою визначення місця перебування, але система безпеки Табула могла б дізнатись про цю покупку. Найменше Лоренс хотів побачити у своєму комп’ютері запитання: «Навіщо ви купили нове авто, містере Такава? Із транспортним засобом, який ви позичили у Вічнозеленого фонду, щось не гаразд?»

Найкращим маскуванням буде діяти якнайзвичайніше. Він поїде до аеропорту Кеннеді, сяде на літак до Мексики і долетить до курортного міста Акапулько о восьмій вечора. Тієї миті він зникне з поля зору Великої машини. Він не залишиться в готелі, а сяде в один з автомобілів, що чекають біля аеропорту, і попрямує на південь, у бік Гватемали. Кожні сто миль він найматиме іншого водія, зупинятиметься в невеличких пансіонах, а далі знову змінюватиме водія. Діставшись сільської місцевості в Центральній Америці, він зможе уникнути сканерів обличчя й програм на зразок інтернет-жучків, що їх застосовують Брати.

Під підкладку його дощовика було зашито двадцять тисяч доларів готівкою. Лоренс не знав, чи надовго вистачить цих грошей. Можливо, йому доведеться давати хабарі в органах влади чи купити дім у сільській місцевості. Він міг платити лише готівкою. Якщо ж скористається чеком чи кредитною карткою, Табула негайно про це дізнаються.

Упало більше крапель, дві або три відразу. Лоренс зупинив автомобіль, коли загорілось червоне світло. Люди з парасольками поспішали знайти якийсь прихисток, доки не почалась буря. Лоренс звернув ліворуч і попрямував на схід до тунелю Квінс Мідтаун. «Час розпочати нове життя, — сказав він собі. — Попрощатися зі старим». Він привідчинив вікно й заходився викидати свої кредитні картки на вулицю. Якщо хтось знайде і скористається ними, це тільки заплутає сліди.

Коли Бун доїхав до центру досліджень фонду, на нього чекав гелікоптер. Він вийшов з машини і швидко попрямував до гелікоптера. Коли той повільно піднявся в повітря, Бун під’єднав навушники до гнізда телефонного комутатора й почув голос Сімона Лейтнера.

— Такава був в адміністративному центрі на Мангеттені двадцять хвилин тому. Він увійшов до кімнати кореспонденції за допомогою службової перепустки та за шість хвилин покинув будинок.

— Ми можемо дізнатися, що він там робив?

— Не зараз, сер. Але вони розпочинають переоблік пошти й посилок, що могли бути в кімнаті.

— Розпочніть розшуки Такави. Використовуйте всю доступну інформацію. Нехай ваша команда перевірить його кредитні картки й банківські рахунки.

— Ми вже це розпочали. Він учора спустошив свій рахунок у банку.

— Попросіть іншу команду ввійти до бази даних системи авіаліній і перевірте, чи не купив він Квиток.

— Так, сер.

— Зараз найважливіше вистежити його автомобіль. У цьому ми маємо одну перевагу. Такава кудись їде машиною, але не думаю, що він знає, що ми його шукаємо.

Бун подивився в бічне вікно гелікоптера. Він побачив дві асфальтові дороги з зустрічним рухом Вестчестерського округу і трохи на відстані державну автостраду Нью-Йорка. Автомобілі та інші транспортні засоби прямували до різних пунктів призначення. Шкільний автобус. Доставна вантажівка фірми «Федерал-експрес». Зелений спортивний автомобіль, що не вписується в загальний рух.

Раніше люди витрачали великі гроші на те, щоб замовити прилади глобального визначення місця перебування для машин, але поступово це устаткування стало звичайним явищем. Система глобального визначення місця допомагала зорієнтуватися під час поїздок, а поліції — знаходити викрадені автомобілі. Вона надавала службам моніторингу можливість не тільки відчиняти двері або вмикати фари, якщо машина загубилась на стоянці, але й перетворювала кожну машину на великий рухомий об’єкт, що його може швидко вистежити Велика машина.

Більшість громадян не усвідомлювала, що в їхніх машинах також була система чорних скриньок, яка надавала інформацію про все, що відбувалося в транспортному засобі за кілька секунд до зіткнення. Виробники шин вмонтовували у свої вироби мікрочипи, інформацію з яких можна було зчитувати за допомогою пересувних давачів. Давачі ототожнювали шину з ідентифікаційним номером транспортного засобу та прізвищем власника.

Доки гелікоптер підіймався, комп’ютери Братів у Лондоні прокладали собі шлях до баз даних, захищених кодами. Немов електронні привиди, вони проникали крізь стіни, з’являючись у кімнатах сховищ. Зовнішній світ мав такий самий вигляд, але привиди бачили приховані вежі і стіни Віртуального Паноптикону.

Коли Лоренс виїхав з тунелю Квінс Мідтаун, ішов сильний дощ. Краплі вибухали на тротуарі та гриміли на даху машини. Рух майже зупинився: машини пересувалися повільно, немов стомлена армія. Лоренс в’їхав на Центральний бульвар разом з вервечкою інших автомобілів. З відстані він бачив завіси дощу, які вітер відносив убік.

Доки Лоренс ще не загубився в джунглях, йому треба було виконати останній обов’язок. Не спускаючи очей з фар автомобіля, що рухався перед ним, Лоренс набрав запасний телефонний номер, який Липа дав йому під час зустрічі в Парижі. Ніхто не відповів. Замість цього він почув автовідповідач: голос розповідав йому про екскурсії в Іспанію на вихідні. А далі прозвучало: «Залиште повідомлення, і ми вам зателефонуємо».