Розділ «39»

— Так. Звичайно. — Джоан торкнулася плеча доньки. — Проведи їх нагору до містера Ґрінвалда. Він допомагає будувати новий дім родині Вілкінз.

Коли вони вийшли з клініки, Еліс побігла попереду них, показуючи дорогу.

— Я не чекав, що вони надішлють спеціальну комісію, щоб тепло нас зустріти, — сказав Ґабріел. — Але твої друзі, здасться, не дуже гостинні.

— В Арлекінів немає друзів, — відповіла Майя. — У нас є обов’язки та союзи. Не кажи нічого, доки я не зможу оцінити ситуації.

На дорозі було розкидано солому. Пройшовши сто ярдів, Ґабріел з Майєю під проводом Еліс дійшли до скирти з паками соломи поряд з будівельним майданчиком. Сталеві прути були всаджені в бетонний фундамент нової будівлі, а паки соломи настромлені на прути, мов гігантські жовті цеглини. Приблизно двадцять робітників різного віку одночасно працювали на майданчику. Підлітки у змоклих від поту футболках молотами забивали прути в паки, а троє старших прибивали цвяхами оцинковану сталеву сітку до зовнішніх стін. Двоє теслярів з пасками для інструментів будували дерев’яну раму, щоб підтримувати балки даху будинку. Майя зрозуміла, що всі будівлі в долині були зведені таким само простим способом. Громаді не треба було багато цегли й бетону, а лише дошки клеєної фанери, дерев’яні балки, водонепроникний гіпс і кілька сотень паків соломи.

Кремезний латиноамериканець, якому було за сорок, стояв на колінах у бруді й вимірював дошку фанери. Він був одягнений у шорти, забруднену футболку й дуже обтріпаний пояс для інструментів. Побачивши двох незнайомців, він підвівся й наблизився до них.

— Чи можу я вам допомогти? — запитав він. — Ви когось шукаєте?

Не встигла Майя придумати відповідь, як Еліс зробила крок через поріг будинку назустріч присадкуватому старому в товстих окулярах. Він поспішив до них і примусив себе всміхнутись.

— Ласкаво просимо до Нової Гармонії. Я Мартін Ґрінвалд. А це мій друг, Антоніо Карденас. — Він повернувся до латиноамериканця. — Це гості, про яких ми говорили на зборах ради. Мені повідомили про них наші друзі з Європи.

Здавалось, Антоніо не був радий їх бачити. Він напружив плечі й трохи розставив ноги, нібито приготувався до бою.

— Бачиш, що висить у неї на плечі? Знаєш, що це означає?

— Припни язика, — сказав Мартін.

— Це одна з тих клятих Арлекінів. Табула не будуть раді, якщо дізнаються, що вона тут.

— Це мої гості, — твердо сказав Мартін. — Еліс поведе їх до блакитного будинку. Приблизно о сьомій вони можуть прийти до жовтого будинку, і ми пообідаємо. — Він повернувся до Антоніо. — Ти теж запрошений, друже мій. Ми поговоримо про це за келихом вина.

Антоніо кілька секунд вагався, а потім повернувся до будівельного майданчика. Поводячись як екскурсовод, Еліс Чен повела своїх відвідувачів назад до стоянки. Майя загорнула свою зброю в ковдру, а Ґабріел повісив нефритовий меч на плече. Вони пішли за Еліс назад долиною до блакитного будинку на бічній дорозі біля річки. Він був досить маленьким: кухня, одна спальня, вітальня зі спальним напівповерхом. Скляні двері відкривалися до саду, обнесеного мурами, з кущами розмарину та дикої гірчиці.

У ванній була висока стеля та старомодна вигнута ванна з зеленими плямами на водогінних кранах. Майя скинула брудний одяг та прийняла ванну. У води був слабкий запах заліза, ніби вона з’явилась із надр землі. Коли ванна наповнилась до половини, дівчина лягла на спину й спробувала розслабитись. Над раковиною в синій пляшці стояла дика троянда. На хвилину Майя забула про небезпеки навколо них і зосередилась на цьому клаптику світу, що містив у собі красу.

Якщо Ґабріел виявиться Мандрівником, вона зможе і далі його захищати. Якщо ж Керманич вирішить, що хлопець — це ще одна звичайна душа, їй доведеться покинути його назавжди. Лежачи в воді, вона уявляла собі, що Ґабріел залишився жити в Новій Гармонії, закохався в милу просту дівчину, яка любить пекти хліб. Поступово Майя проникала у темніші закутки своєї уяви: вона бачила, ніби стоїть біля будинку вночі та пильно дивиться у вікно, а Ґабріел разом з дружиною готує вечерю. Арлекін. На твоїх руках кров. Не наближайся до нас.

Майя помила голову, знайшла в шафі купальний халат і пішла коридором до спальні. Ґабріел сидів на ліжку у спальному напівповерху, який займав половину вітальні. За кілька хвилин він швидко підвівся, і дівчина почула, як він лається сам до себе. Минуло ще трохи часу. Заскрипіли дерев’яні сходи, коли він ішов униз, щоб прийняти ванну.

Коли сонце заходило, Майя порилася в дорожній сумці і знайшла блакитну блузку на бретельках та бавовняну сорочку з довгими рукавами. Подивившись у дзеркало, вона була задоволена тим, що в неї звичайний вигляд — зовсім як у простої дівчини, ймовірної знайомої Ґабріела з Лос-Анджелеса. Потім вона надягла спідницю і прив’язала два ножі до ніг. Інша зброя була схована під прошитою ковдрою на ліжку.

Вона вийшла з вітальні й побачила Ґабріела, що стояв біля вікна і дивився крізь щілину у фіранках.