TextBook — Думаю, вам краще поговорити з моєю мамою.
— У цьому немає потреби...
— Ходімо за мною. Вона в осередку громади.
Дівчинка провела їх через інший міст, де річка текла повз червоні скелі, звиваючись навколо ставка. У великих будинках обабіч, побудованих у південно-західному стилі, були зовнішні тиньковані стіни, маленькі вікна і пласкі дахи — їх використовували як тераси в спекотні ночі. Будівлі були досить громіздкими, і Майя дивувалась, як будівники перевезли на вантажівках тонни цегли й бетону такою вузькою брудною дорогою.
Еліс Чен увесь час позирала через плече, упевнюючись, що гості не втекли від неї. Коли вони проходили коло будинку, пофарбованого в пастельний зелений колір, Ґабріел наздогнав Майю.
— Ці люди нас чекали?
— Безперечно, ні.
— Хто такий Мартін? Керманич?
— Не знаю, Ґабріеле. Незабаром ми це з’ясуємо.
Вони пройшли через сосновий гайок і дійшли до загородженого подвір’я, на якому розташовувались чотири білих будинки, а посередині — кам’яний фонтан.
— Тут громадський осередок, — сказала їм Еліс, відчиняючи важкі дерев’яні двері.
Коротким коридором вони поспішили за нею до шкільної кімнати з іграшками. Молода вчителька сиділа на кинутому на підлогу килимку, читаючи п’ятьом дітям книжку з картинками. Кивнувши Еліс, вона пильно глянула на незнайомців, коли ті ввійшли до класу.
— У маленьких дітей заняття цілий день, — пояснила Еліс. — А я приходжу додому о другій.
Вони вийшли зі школи і пройшли через подвір’я до другого будинку. У ньому було три офіси без вікон, повні комп’ютерів. В одній кімнаті люди сиділи в окремих кабінках, вивчали зображення на екранах комп’ютерів і говорили в навушники. «Поверни мишу, — казав комусь хлопець. — Бачиш червоне світло? Це означає...» Він перервався на кілька секунд і уважно подивився на Майю та Ґабріела.
Вони пішли далі через подвір’я до третього будинку, де було більше столів і комп’ютерів. Китаянка в білому медичному одязі вийшла з задньої кімнати. Еліс підбігла до неї і щось їй прошепотіла.
— Доброго дня, — сказала жінка. — Я мати Еліс, доктор Джоан Чен.
— Її звуть Майя, а це Ґабріел. Вони не з Іспанії.
— Ми шукаємо...
— Так. Я знаю, чому ви тут, — сказала Джоан. — Мартін згадував про вас на зборах ради. Але не було згоди. Ми не вирішували це питання голосуванням.
— Ми хочемо тільки поговорити з Мартіном, — сказав Ґабріел.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мандрівник » автора Джон Твелф Гоукс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „39“ на сторінці 2. Приємного читання.