Розділ «1»

— У Табула більше грошей і влади. Наймані солдати завжди нас зраджують.

— Тоді зроби це сам.

— Я каліка, Майє. Я прив’язаний до цього місця, до цього житла, до цього інвалідного візка. Ти єдина людина, яка може показати їм шлях.

На мить вона й справді захотіла витягти меч і кинутись на ворога, але потім згадала бійку на станції метро в Лондоні. Батькові слід захищати свою дочку. А Шип, замість того, зруйнував її дитинство.

Вона підвелася й попрямувала до дверей.

— Я повертаюсь до Лондона.

— Ти не пам’ятаєш, чого я тебе навчив? Verdammt durch das Fleisch. Gerettet durch das Blut...

«Прокляті плоттю. Врятовані кров’ю». Майя чула цю арлекінську фразу — і ненавиділа її з дитинства.

— Залиш свої гасла для нового російського друга. Я до них цілком байдужа.

— Якщо більше немає Мандрівників, Табула остаточно завоювали історію. Через два-три покоління Четверте царство стане холодним і сірим місцем, де за кожним спостерігають і контролюють його життя.

— Усе вже йде до цього.

— Це наш обов’язок, Майе. Згадай, ким ми є. — Голос Шипа був сповнений болю й жалю. — Я часто бажав для себе іншого життя, шкодував, що не народився сліпим і необізнаним. Але я ніколи не міг викреслити минуле, заперечити його, відвернутися від усіх тих Арлекінів, які жертвували собою заради важливої спільної справи.

— Ти дав мені зброю та навчив убивати. А тепер ти посилаєш мене на загибель.

В інвалідному візку Шип був малим і слабким.

— Я б умер за тебе, — сказав він поривчасто, хоч і тихо.

— Але я не вмираю заради справи, якої більше не існує.

Майя дотяглась до Шипового плеча. Це був прощальний жест, можливість востаннє відчути спорідненість, але його сердитий вираз обличчя примусив її відсмикнути руку.

— До побачення, батьку. — Вона повернулася до дверей і відчинила засувку. — У мене є один маленький шанс стати щасливою. Я не можу дозволити тобі забрати його в мене.