TextBook Сканер ніяк не відреагував. Олексій вийшов з кімнати, а Шип підсунувся до крісла. Майя знала, що батько подумки підготував цю розмову. Імовірно, кілька годин обмірковував, як одягтися й розставити меблі. До біса. Вона збиралася захопити його зненацька.
— Гарний у тебе слуга. — Майя сіла в крісло, а Шип присунувся до неї. — Дуже колоритний.
— Так, він займається моїми паперами. — Батько всміхнувся. — В Олексія є знайомий татуювальник. Це він намалював йому картину Першого царства. Не дуже приємна річ, але він сам зробив свій вибір.
— Так. Усі ми маємо право вибирати. Навіть Арлекіни.
— Мені здається, ти не рада мене бачити, Майє.
Майя збиралась поводитися стримано й дисципліновано, але тепер більше не могла мовчати.
— Я вивезла тебе з Пакистану. Я підкупила або залякала половину тамтешніх чиновників, щоб помістити тебе в літак. Ми прилетіли до Дубліна, Благословленна Мати взяла ситуацію у свої руки, і все гаразд — це її територія. Наступного дня я дзвоню їй на супутниковий телефон, і вона мені: «Твій батько паралізований нижче пояса. Він більше не зможе ходити». А потім вішає слухавку й відмикає телефон. Ось так. Зненацька. Усе закінчено. І ти два роки не подавав про себе жодної звістки.
— Ми захищали тебе, Майе. Зараз дуже небезпечно.
— Розкажи це своєму татуйованому слузі. Я давно зауважила, що ти завжди себе виправдовуєш, посилаючись на небезпеку чи безпеку, але тепер немає сенсу. Битв більше немає. Й Арлекінів уже фактично немає. Залишилась тільки маленька купка — ти, Липа та Благословенна Мати.
— У Каліфорнії живе Пастух.
— Троє або четверо не можуть нічого змінити. Війну закінчено. Хіба ти цього не розумієш? Табула виграли. Ми програли. Wir haben verloren[1].
Здавалось, німецькі слова хвилювали його більше, ніж англійські. Шип натиснув важіль на ручці інвалідного візка й трохи відсунувся, щоб дочка не бачила його очей.
— Ти теж Арлекін, Майє. Це твоя справжня сутність. Твоє минуле і твоє майбутнє.
— Я не Арлекін, і я не така, як ти. Слід тобі про це знати.
— Нам потрібна твоя допомога. Це важливо.
— Це завжди важливо.
— Мені потрібно, щоб ти поїхала до Америки. Ми за все заплатимо. Усе влаштуємо.
— Америка — територія Пастуха. Нехай він її контролює.
Батько заговорив на повний голос:
— Пастух зіткнувся з надзвичайною ситуацією. Він не знає, що робити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мандрівник » автора Джон Твелф Гоукс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1“ на сторінці 5. Приємного читання.