Розділ 63. Давид і Голіят 

Давид не злякався филистимського героя. Зробивши крок уперед, він сказав своєму суперникові: “Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в ім'я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив. Сьогодні віддасть тебе Господь у мої руки, — і я вб'ю тебе, і відсічу голову від твого тіла; сьогодні ж я дам твій труп і трупи филистимського війська птаству небесному та дикій звірині. І пізнає вся земля, що є Бог у Ізраїля! І пізнає вся ця громада, що Господь спасає не мечем та списом, — бо це війна Господа, і Він віддасть вас у наші руки”.

У голосі Давида не відчувалося страху, а гарне обличчя сяяло торжеством перемоги і радості. Ці слова, сказані чистим, мелодійним голосом, були ніби підхоплені вітром і луною понеслись до тисяч воїнів, що вишикувались до бою. Гнів Голіята не знав меж. У своїй люті він зірвав шолом, який захишав йому чоло, і несамовито розлючений кинувся на суперника. Син Єссеїв був готовий зустріти ворога. “Коли филистимлянин рушив і, йдучи, наближався до Давида, юнак швидко вибіг із лав назустріч филистимлянинові. І сягнув Давид рукою до торби, взяв звідти камінь, метнув ним із пращі — і влучив филистимлянину у чоло його. Камінь застряв йому в чолі, і він упав обличчям своїм на землю”.

Бойові ряди двох армій завмерли від подиву. Усі були впевнені, що Давид загине, але, коли в повітрі зі свистом просвистів камінь і влучив у ціль, вони побачили, як могутній Голіаф затремтів і простягнув вперед руки, ніби його зненацька вразила сліпота. Велетень захитався і, як зрубаний дуб, повалився на землю. Давид не чекав ні хвилини. Він вискочив на розпростерте тіло филистимлянина і обома руками вхопився за важкий меч Голіята. Хвилиною раніше велетень вихвалявся, що цим мечем відітне голову юнакові й викине його тіло небесному птаству. Тепер цей меч був піднесений у повітрі і — голова богозневажника скотилася з плечей; ізраїльський табір наповнився криками радості.

Охоплені жахом филистимляни в паніці кинулися тікати. Крики ізраїльських воїнів, що переслідували втікаючих ворогів, луною прокотилися серед гірських вершин; филистимлян переслідували до долини і воріт Екрона. І вкрили трупи филистимлян дорогу аж до Шаараїа, Ната, Екрона… І повернулися Ізраїлеві сини з гонитви за филистимлянами та й пограбували їхні намети. “А Давид узяв голову филистимлянина і приніс її до Єрусалима, а зброю його склав у своєму наметі”.