Розділ 4. План викуплення

Від самого початку велася велика боротьба навколо Закону Божого. Сатана намагався довести, що Бог несправедливий, а Його Закон недосконалий і що задля добра Всесвіту він має бути змінений. Нападаючи на Закон, сатана мав намір скасувати владу Законодавця. Ця боротьба повинна була показати: чи справді божественні постанови недосконалі та підлягають зміні, чи вони бездоганні та непорушні.

Вигнаний з небес сатана сповнився рішучості зробити Землю своїм царством. Спокусивши та перемігши Адама і Єву, він гадав, що опанував світом, “бо вони”, говорив він, “обрали мене своїм володарем”. Сатана запевняв, що грішникові неможливо отримати прощення, а тому люди, які впали в гріх, стали його законними підданими, а світ — його власністю. Та Бог віддав Свого Єдинородного, улюбленого Сина, рівного Собі, щоб Він зазнав покарання за переступ і таким чином відкрив шлях, яким люди зможуть віднайти Його ласку і повернутися до своєї домівки в Едемі. Христос узявся врятувати людину і звільнити світ з-під влади сатани. Результат великої боротьби, розпочатої на небесах, повинен був вирішитися саме в нашому світі, саме на тих теренах, на які сатана претендував як на свою власність.

Те, що Христос погодився упокорити Себе, рятуючи грішника, викликало подив Всесвіту. Як міг Той, Котрий управляв всіма зірками та світилами, Який у Своєму Провидінні задовольняв потреби кожної істоти у безмежному Всесвіті, відмовитися від належної Йому слави та прийняти людську подобу?! Це стало таємницею, яку бажали збагнути безгрішні істоти інших світів. Коли Христос у людській подобі прийшов у цей світ, усі небожителі з величезною цікавістю спостерігали за кожним Його кроком по заплямованій кров'ю дорозі — від ясел до Голгофи. В очах Небес не залишились непоміченими завдані Христові зневага і глузування, до яких підбурював сатана. Небесні істоти були свідками успіху ворожих сил; сатана постійно згущав темряву, примножуючи горе і страждання людей, в той час як Христос протидіяв йому. Вони стежили за битвою, що точилася поміж світлом та темрявою і яка ставала дедалі запеклішою. І коли Христос у передсмертній агонії на хресті проголосив: “Звершилося!” (Івана 19:30), — вигуки торжества наповнили усі світи й Небеса. Результат великої боротьби, яка так довго точилась у цьому світі, був вирішений;

Христос вийшов Переможцем. Своєю смертю Він відповів на запитання: чи мають Отець і Син достатньо любові до людей, аби на ділі виявити самозречення і дух жертовності? Сатана показав свою справжню сутність неправдомовця і вбивці. Тепер стало ясно: якби йому було дозволено управляти небесними істотами, він робив би це, виявляючи той самий дух, що й до людських синів. Голоси усіх вірних мешканців Всесвіту злилися разом, вихваляючи справедливість божественного управління.

Якби можна було змінити Закон, тоді людина могла бути спасенною і без жертви Христа; але той факт, що Христові необхідно було віддати Своє життя за грішний людський рід, є найкращим доказом, що Божий Закон не звільняє грішника від своїх вимог; очевидно також, що плата за гріх — смерть. Зі смертю Христа поразка сатани стала безсумнівною. Якби Закон, як навчає дехто, був скасований на хресті, тоді муки і смерть дорогого Сина Божого послужили б тільки на користь сатані; князь темряви міг би тріумфувати, бо підтвердилися б його звинувачення проти Божественного правління. Той факт, що Христос поніс на Собі покарання за гріх людини, став для всіх створених Богом істот наймогутнішим аргументом на користь того, що Закон — незмінний, що Бог праведний, милосердний і здатний на самозречення; що безмежна справедливість і милість в Його правлінні поєднуються.