Розділ 55. Отрок Самуїл

піднесе вгору ріг Помазаника Свого!”

Молитва Анни виявилася пророчою: вона стосувалася як Давида, царя Ізраїлю, так і Месії, Господнього Помазаника. Слова цієї жінки, які передусім засуджували хвастощі нахабної та сварливої жінки, вказували на загибель Божих ворогів і остаточне торжество Його викупленого народу.

Зі Шіло Анна з миром повернулася до свого дому в Рамі, залишивши малого Самуїла в Скинії, де під керівництвом Первосвященика він мав навчатися служінню у Божому домі. З перших днів свідомого життя сина вона навчала його любити й шанувати Бога, вважати себе надбанням Господа. За допомогою усього, що оточувало дитину, матір намагалася спрямувати його думки на Творця. Незважаючи на розлуку зі своїм хлопчиком, ця вірна мати не переставала піклуватися про нього. Щодня вона молилася за нього. Щороку Анна власноручно виготовляла йому одяг для служіння у Святині і, приходячи разом з чоловіком на поклоніння в Шіло, вручала його синові на знак своєї любові. Кожна ниточка цієї одежі була вплетена з молитвою, щоб він виріс чистим, благородним і вірним. Матір не просила для свого сина земної величі, але ревно молилась, щоб він досягнув величі, яка цінується на Небесах; щоб він шанував Бога і став благословенням для своїх ближніх.

Якою ж чудовою була винагорода Анни! Як же Бог підтримав її вчинок! Кожній матері надаються неоціненні можливості і дорогоцінні переваги. На те скромне коло обов'язків, які в очах жінок часто вважаються неважливою, втомлюючою працею, ми повинні дивитися як на велику, благородну справу. Бути благословенням для світу — привілей матері; саме це приносить радість у її власне серце. Вона може вирівняти своїм дітям дорогу до славних висот, яка пролягатиме як через світло, так і темряву.

Мати може сподіватися на виховання своїх дітей за божественним зразком лише у тому разі, якщо сама намагатиметься жити так, як навчає Христос. Світ чинить неабиякий розтліваючий вплив. Мода та звичаї світу мають велику силу над молоддю. Якщо матір не виконає свого обов'язку, навчаючи, направляючи та стримуючи дітей, то вони, цілком природно, навчаться поганому й ухилятимуться від доброго. Нехай кожна мати частіше приходить до свого Спасителя зі словами молитви: “Як нам виховувати дитину і що чинити з нею?” Нехай вона прислухається до Божих повчань, що містяться в Його Слові, і коли лише буде необхідно їй, буде дана мудрість.

“А отрок Самуїл ріс, здобуваючи ласку як у Господа, так і у людей”. Хоч юні роки Самуїла були присвячені Богові і проходили у Скинії, однак і там він не був вільним від лихого впливу та гріховного прикладу. Сини Ілія не боялися Бога й не шанували свого батька, але Самуїл не шукав їхнього товариства і не наслідував їхніх недобрих вчинків. Він постійно прагнув стати таким, яким бажав його бачити Бог. Це — привілей кожного юнака та дівчини. Богові приємно, коли навіть найменші діти посвячують себе на служіння Йому.

Самуїл був залишений під опікою Ілія, і краса характеру хлопчика викликала теплі почуття і глибоку симпатію у похилого віку священика. Самуїл виростав добрим, великодушним, слухняним і шанобливим. Ілій, прикро вражений норовливою вдачею власних синів, знаходив спокій, потіху й благословення у товаристві свого вихованця. Самуїл був люб'язним і ніжним у поводженні; жоден батько не любив свого сина сильніше, ніж Ілій цього хлопчика. Було щось надзвичайне у тому, що поміж головним суддею народу і звичайною дитиною існувала така палка любов. Коли Ілій на схилі літ почав відчувати старечі немочі, а серце сповнювалось тривогою та докорами сумління через розпусну поведінку власних синів, він знаходив потіху лише в Самуїлі.

Левити зазвичай не розпочинали служіння, доки не досягнуть двадцятип'ятилітнього віку, але Самуїл став винятком з цього правила. Щороку йому довіряли все більш відповідальне служіння; ще дитиною він одягав лляний ефод на знак посвячення на служіння у Святині. Уже в тому юному віці, в якому його привели до Скинії, Самуїлу доручались певні обов'язки при богослужінні. Ці обов'язки — спочатку дуже скромні й не завжди приємні — він намагався виконувати якнайкраще, від усього серця. Його релігійність давалася взнаки при виконанні кожного життєвого обов'язку. Він вважав себе Божим слугою, а свою працю — також Божою. Зусилля юнака були прийняті, тому що були продиктовані любов'ю до Бога та щирим бажанням чинити за Його волею. Ось так Самуїл став співпрацівником Господа неба й землі. А Бог знайшов його гідним виконання великої роботи для Ізраїлю.

Якби дітей навчали дивитися на скромне коло обов'язків як на засіб, призначений Господом, як на школу, в якій вони повинні навчитися вірно й успішно служити, наскільки приємнішою і почеснішою видавалася б їм їхня робота, Виконання кожного обов'язку, як для Господа, робить принадною найскромнішу працю, об'єднуючи земних працівників зі святими істотами, котрі виконують Божу волю на небі.

Успіх у цьому житті і в досягненні вічності залежить від старанного, сумлінного ставлення до дрібниць. У найменших Божих ділах бачимо не менше досконалості, ніж у найвеличніших.

Рука, що розмістила величезні світи у просторі, з витонченою майстерністю створила й польові лілії. Як Бог досконалий у Своїй діяльності, так і ми повинні бути досконалими у своїй. Гармонійний, сильний, благородний характер формується в результаті виконання особистих обов'язків. Вірність як у найменшому, так і в найбільшому має стати характерною рисою нашого життя.

Сумлінне ставлення навіть до незначних справ, вірність і доброта, виявлені в малому, освітлюватимуть радістю дорогу життя; і коли наша справа на землі прийде до свого завершення, тоді виявиться, що кожний невеликий обов'язок, який був вірно виконаний, послужив благотворним впливом на добро — впливом, який ніколи не зникне.

Сучасна молодь може стати такою ж дорогою в Божих очах, як і Самуїл.

Могутня сила — вірність християнському обов'язку — перетворює людину. В наш час існує потреба в таких людях. Бог має роботу для кожного з нас. І в наші дні можна досягти не менших звершень для Бога та людства, ніж Божі мужі минулого, завдяки людям, які сумлінно виконують усе, що доручив їм Бог.