Розділ 43. Смерть Мойсея

Він Щит допомоги твоєї”.

(Повторення Закону 33:26—29)

Мойсей залишив громаду і на самоті мовчки попрямував до гірської вершини, вийшов “на гору Нево, на верхів'я Пісгі”. Стоячи на вершині, вождь ясним поглядом споглядав чудову картину, що відкрилася перед ним. Далеко на заході виблискували блакитні води Великого моря; на півночі, на фоні неба підносилась гора Єрмон, на сході — плоскогір'я Моава, а за ним Башан — місце тріумфу Ізраїлю; на південь від нього розкинулася пустеля їхніх довгих мандрувань.

Мойсей згадував своє, повне мінливостей і труднощів, життя, відколи відмовився від почестей двору і перспективи очолити єгипетське царство, поєднавши таким чином свою долю з вибраним Божим народом. У пам'яті воскресли спогади про довгі роки, проведені в пустелі з отарами Їтро, про з'явлення Ангела в палаючому кущі і, нарешті, своє покликання стати визволителем Ізраїлю. Знову і знову в його уяві поставали могутні чудеса, які вчинив Бог задля вибраного народу; він згадував приклади довготерпіння та милості Господа, виявлені протягом усіх років блукань і непокори. Недивлячись на все те, що Бог вчинив для них, незважаючи на особисті молитви і працю Мойсея, лише двоє з великої кількості людей, котрі дорослими вийшли з Єгипту, виявилися достойними, щоб увійти до обітованого краю. Нині, підбиваючи підсумки своєї праці, Мойсеєві здавалось, що усе його життя, сповнене Випробувань і жертовності, прожите майже даремно.

Однак Мойсей не жалкував, що йому довелося нести такий життєвий тягар. Він знав, що його місія і праця були покладені на нього Самим Богом. Коли вперше він був покликаний стати вождем Ізраїлю, щоб визволити його від рабства, то намагався уникнути цієї відповідальності, але, взявшись за справу, вже не думав про те, як позбутися тягаря. Навіть коли Господь запропонував звільнити його, знищивши бунтівний Ізраїль, Мойсей не міг з цим погодитися. Хоч, дійсно, випробування були великими, він разом з тим бачив особливі ознаки Божої прихильності; під час перебування в пустелі вождь отримав багатий досвід, став свідком проявів Божої сили і слави, пізнав Його любов. Він відчував, що зробив мудрий вибір, вирішивши краще страждати з Божим народом, ніж насолоджуватися дочасними гріховними задоволеннями.

Коли він оглядався на своє минуле життя, як вождя Божого народу, він зрозумів, що один неправильний вчинок може зіпсувати усе. О, якби вдалося викреслити цей гріх, то й смерть не була б страшною. Мойсей був впевнений: усе, чого вимагав Бог, це розкаяння і віри в обітовану Жертву; він знову визнав свій гріх, благаючи прощення в Ім'я Ісуса.

Тепер, як у панорамі, Мойсей побачив обітований край. Йому було показано кожний куточок країни; ця картина постала перед його захопленим поглядом ясно й чітко, в усій своїй красі, а не в тьмяних і непевних обрисах туманної далечини. Він бачив обітовану землю не такою, якою вона була на той час, а якою мала стати після того, як стане благословенною спадщиною Ізраїля. Здавалось, що він бачить другий Едем з його горами, вкритими ліванськими кедрами, оливковими деревами, пагорбами, що духмяніють виноградними лозами, широкими родючими зеленими рівнинами з барвистими квітами; а ось тропічні пальми, там золотіють хвилюючись від подиху вітру лани пшениці та ячменю; залиті сонцем долини наповнені дзюрчанням струмків та співом пташок; він бачив прекрасні міста і чудові сади, повноводні, як моря, озера; на схилах пагорбів було видно отари овець, що паслися, і навіть сховані серед скель рої диких бджіл, які з дружнім дзижчанням збирали свої скарби. Ця земля справді була такою, як, натхнений Божим Духом, Мойсей змалював Ізраїлеві: “Благословенна Господом земля… найціннішими дарами з неба, з росами та з безоднями, що лежать унизу, і з дарами врожаю від сонця… і з дарами відвічних пагорбів, і усіма скарбами землі, що в її надрах” (Повторення Закону 33:13—16).

Мойсей бачив, як вибраний народ оселиться в Ханаані, і кожне покоління матиме свої володіння. Йому була показана подальша їхня історія після замешкання в обітованому краї — довга сумна історія відступництва та покарання. Він бачив, як через власні гріхи люди будуть розпорошені серед язичників і як слава відійде від Ізраїлю: його чудові міста лежатимуть у руїнах, а народ перебуватиме в чужоземному полоні. Він бачив, як євреї знову повернуться до землі своїх батьків і, врешті-решт, опиняться під владою Риму.

Мойсеєві було дозволено зазирнути в глибину віків і побачити Перший прихід нашого Спасителя. Він бачив Ісуса — Немовля з Віфлеєму, чув ангельські хори, які радісно прославляли Бога, закликаючи до миру на землі. Вождь Ізраїлю спостерігав на небі зірку, яка привела мудреців зі Сходу до Ісуса; яскраве світло наповнило його душу, коли він пригадав пророчі слова: “Сходить зоря від Якова, і підіймається берло з Ізраїля” (Числа 24:17). Перед його зором пройшли сцени скромного життя Ісуса в Назареті, Його служіння любові, співчуття і зцілення; з гіркотою він зрозумів, що сповнений гордині, втративши віру, вибраний народ відкине Христа. Він здивовано слухав хвалькуваті запевнення ізраїльтян у тому, що вони звеличують Закон, тоді як насправді вони зневажили і відкинули Того, Ким цей Закон був даний. Він бачив, як Ісус на Оливній горі, ридаючи, прощався з улюбленим містом. І ось Мойсей зрозумів, що народ, так щедро благословенний небом, врешті-решт, буде відкинутий — той народ, задля якого він стільки працював, молився і жертвував, та задля якого волів, щоб його власне ім'я було стерте з Книги Життя. Коли ж пролунали страшні слова: “Ось дім ваш залишається для вас пустим!” (Матвія 23:38), — серце Мойсея зазнало невимовного, нестерпного болю, а з очей полилися гіркі сльози співчуття страждаючому Божому Синові…

Мойсей стежив за Спасителем у Гефсиманії, бачив Його агонію в саду, сцени зради, знущання і бичування, а після цього — розп'яття. Муж Божий бачив, що, подібно до того, як він підніс мідного змія в пустелі, так повинен бути піднесений Син Божий, “щоб кожний віруючий у Нього не загинув, але мав життя вічне” (Івана 3:15). З болем, обуренням і жахом Мойсей дивився на лицемірство та сатанинську ненависть юдейського народу до свого Відкупителя, — могутнього Ангела, Котрий провадив їхніх батьків. Він чув болісний зойк Христа: “Боже Мій, Боже Мій, — нащо Мене Ти покинув?” (Марка 15:34). Ось він бачить Спасителя у новому гробі Йосифа… Здавалось, темрява, відчай безнадійності оповили увесь світ. Він поглянув ще раз — і ось Ісус виходить з гробу Переможцем, підноситься на небо у супроводі відданих Йому ангелів та багатьох, звільнених від смерті полонених. Він бачить, як відчиняються сяючі ворота, щоб прийняти Його, і сонми небожителів вітають свого Повелителя піснями перемоги. Мойсеєві було відкрито, що й він буде одним з тих, хто прислуговуватиме Спасителеві, відчинить перед Ним ворота вічності. Він споглядав цю сцену, і його обличчя сяяло небесним світлом. Якими мізерними здавалися тепер його випробування і жертви порівняно з тими, яких зазнав Божий Син! Яким легким усе це було порівняно з “безмірним багатством слави вічної ваги” (2 Коринтянам 4:17)! Він тішився, що удостоєний хоча б незначною мірою стати співучасником Христових страждань.

Мойсей бачив учнів Ісуса, які проповідували Євангеліє світові. Він зрозумів, що хоч “Ізраїль за тілом” виявився негідним тієї високої місії, до якої його покликав Бог, хоч через невірство він не зміг стати світлом для світу, хоч і відкинув милість Божу, втративши благословення як Його вибраний народ, — однак Бог не відкинув Авраамове насіння; ті величні задуми, які Він бажав здійснити через Ізраїль, все-таки повинні були втілитись у життя. Кожен, хто через Христа стане дитиною віри, вважатиметься насінням Авраама; усі вірні вспадкують обітниці Заповіту. Як і Авраам, вони були покликані дотримуватись і звіщати світові Божий Закон та Євангеліє Його Сина. Мойсей бачив, як світло Євангелія світитиме через учнів Ісуса, — тих, “хто сидів у темряві” (Матвія 4:16), і тисячі людей з язичницьких земель вийдуть назустріч Йому. Він тішився, дивлячись на цю картину процвітання і зростання Ізраїлю.

Та ось інша картина розгорнулася перед ним. Мойсею були відкриті дії сатани, який домігся того, що євреї відкинули Христа, стверджуючи водночас про свою пошану до Закону Його Отця. Він бачив, що християнський світ також перебуватиме в полоні обману; християни, запевняючи, що прийняли Христа, водночас відкинуть Божий Закон. Він чув шалені крики священиків і старійшин: “Геть Його! Розіпни Його! Розіпни Його!” Тепер також з уст так званих вчителів християнства зривається крик: “Геть Закон!” Він бачив, як буде зневажатися субота, місце якої займе фальшива постанова. Це знову сповнило подивом і жахом Мойсея. Як можуть ті, котрі вірили в Христа, відкинути Закон, який Він Сам проголосив на святій горі? Як могли ті, котрі вважають, що бояться Бога, усунути Закон, що є підвалиною Його правління на небі і на землі? І тут з радістю Мойсей зауважив, як жменька вірних Богові людей вшановувала та звеличувала Божий Закон. Він став свідком і останньої великої боротьби, коли земні правителі намагатимуться знищити тих, хто дотримуватиметься Божого Закону. Він бачив той час, коли Бог покарає мешканців землі за вчинені беззаконня, а ті, котрі мали страх перед Його Іменем, в день Його гніву будуть заховані та захищені. Він чув слова Божого Заповіту миру з тими, котрі дотримувалися Його Закону, коли Він, наче грім, проговорив зі Своєї святої оселі, і від Його голосу здригалися небо й земля. Мойсей бачив Друге пришестя Христа у славі, воскресіння праведних для безсмертного життя, а також живих святих, котрі не зазнають смерті, а в одну мить зміняться і з радісними піснями піднесуться разом з воскреслими до Божого міста.

Ще одна картина була показана йому: земля, звільнена від прокляття, набагато прекрасніша за обітованйй край, який щойно був йому показаний. Там не буде гріха і смерті. Спасенні народи знайдуть там свою вічну домівку. З невимовною радістю Мойсей споглядав цю картину — на остаточне визволення, слава якого перевершить усі його заповітні мрії та сподівання. Земні блукання скінчаться назавжди і Божий Ізраїль нарешті увійде до чудового краю.

Видіння щезло, і перед Мойсеєм знову постала вдалині Ханаанська земля. Наче змучений воїн, Мойсей ліг, щоб перепочити. “Там і помер… Господній слуга, у Моавському краї За словом Господа. Він же і поховав його у долині в Моавському краї навпроти Бет-Пеору; і по цей день ніхто не знає гробу його” (Повторення Закону 34:5—6). Багатьом з тих, котрі не бажали прислуховуватись до порад Мойсея за його життя, після смерті загрожувала небезпека зробити його мертве тіло об'єктом ідолопоклонства, якби їм стало відоме місце поховання. З цієї причини воно було закрите від людей. Це Божі Ангели поховали тіло вірного слуги Господа і охороняли його самотню могилу.

“Не появився більше в Ізраїлі такий пророк, як Мойсей, з яким розмовляв Господь віч-на-віч; так само можна сказати щодо всіх ознак та чудес, які Господь посилав його чинити… як і щодо потужної руки, і тих страшних та дивовижних чудес, які Мойсей чинив на очах усього Ізраїля” (Повторення Закону 34:10—12).

Якби Мойсей не заплямував себе тим єдиним гріхом, коли, виводячи воду зі скелі в Кадеші, він не віддав славу Богові, то увійшов би до обітованого краю і був би перенесений на небо, так і не зазнавши смерті. Та недовго довелося йому перебувати в могилі. Сам Христос разом з ангелами, котрі поховали Мойсея, зійшов з Небес, щоб воскресити Свого померлого святого. Сатана насолоджувався власним успіхом, оскільки примусив Мойсея згрішити проти Бога, зробив підвладним смерті. Великий Божий супротивник заявив, що божественний вирок: “Ти порох, — і до пороху повернешся” (Буття 3:19), дає йому право на померлих; що влада могили ніколи не повинна бути зруйнована, а це означало, що усі, хто в могилах — його в'язні, котрі ніколи не вийдуть із своїх похмурих в'язниць.

Вперше Христос зійшов, щоб повернути життя померлому. Коли Князь життя та сяючі ангели наблизилися до могили, сатана відчув тривогу за своє правління. Він піднявся зі своїми злими ангелами на захист території, яку вважав власністю. Сатана з погордою хвалився, що слуга Божий став його в'язнем. Він заявив, що навіть Мойсей нездатний був виконати Божий Закон; що, привласнюючи славу, яка належала Єгові, Мойсей вчинив той самий гріх, через який сатана був скинутий з неба, і внаслідок переступу став підвладним сатані. Архизрадник повторював звинувачення, які він від початку висував проти божественного правління, скаржачись на Божу несправедливість щодо нього.

Христос не став сперечатися із сатаною. Він міг би звинуватити його у жахливих наслідках, до яких призвів його обман на Небесах, що призвело до загибелі великої кількості небожителів. Він міг би вказати на брехню, сказану ним в Едемі, яка привела до гріха Адама і накликала смерть на все людство. Христос міг би нагадати сатані, що саме він спокушував Ізраїля до нарікань і непокори, через що вичерпалося довготерпіння їхнього вождя; це сатана у слушний час примусив Мойсея вчинити гріх, за який той став підвладним смерті. Але Син Божий усе це залишив Своєму Отцеві, сказавши: “Хай Господь докорить тобі!” (Юди 9). Спаситель не вступив у суперечку зі Своїм противником, однак у той час і на тому місці розпочав Свою справу, метою якої було ослабити владу ворога і повернути померлого до життя. Це стало доказом того, що сатана неспроможний протидіяти верховній владі Божого Сина і мало завжди служити запевненням у воскресінні. Сатана втратив здобич — померлий праведник житиме знову.

Внаслідок гріха Мойсей підпав під владу сатани. Через власні вчинки він став законним в'язнем смерті, однак був воскрешений до вічного життя, на яке мав право в Ім'я Відкупителя. Мойсей вийшов з могили прославленим і вознісся разом зі своїм Визволителем до Божого міста.

Ніколи ще справедливість і любов Божа, відкриті в жертві Христа, не були так вражаюче виявлені, як у Його ставленні до Мойсея. Бог не дозволив Мойсеєві увійти до Ханаану, цим подаючи людям урок, який не слід забувати: Він вимагає абсолютного послуху, і людям слід остерігатися, аби не приписувати собі славу, яка належить лише Творцеві. Бог не міг виконати прохання Мойсея, котрий бажав увійти до спадку Ізраїлю, однак не забув і не залишив Свого слуги. Небесний Отець розумів страждання, яких зазнав Мойсей; Ним відзначений кожний вчинок його вірного служіння впродовж довгих років боротьби і випробувань. На вершині Пісгі Бог покликав Мойсея до спадщини, незрівнянно прекраснішої, ніж земний Ханаан.