Розділ 41. Відступництво при Йордані

Спілкування з ідолопоклонниками та участь у їхніх святах призвели євреїв до порушення Божого Закону, накликавши Його суди на увесь народ. Так і в наші дні сатана користується найбільшим успіхом тоді, коли йому вдається спокусити послідовників Христа до гріха, спонукуючи їх спілкуватися з безбожниками та брати участь в їхніх розвагах. “Тому вийдіть з-поміж них і відділіться, — говорить Господь, — і не торкайтесь до нечистого” (2 Коринтянам 6:17). Бог і нині вимагає, щоб між Його народом і світом була така ж велика різниця у звичаях, звичках і принципах, як Він вимагав цього від стародавнього Ізраїлю. Якщо вони належно дотримуватимуться Його Слова, то така різниця існуватиме; інакше і бути не може. Застереження євреям не уподібнюватися до язичників були такими ж чіткими і зрозумілими, як і застереження християнам не пристосовуватися до безбожних звичаїв і не переймати їхнього духу. Христос звертається до нас: “Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, в тому немає любові Отчої” (1 Івана 2:15). “Дружба зі світом — це ворожнеча проти Бога. Тож, хто хоче бути приятелем світові, той стає ворогом Богові” (Якова 4:4). Послідовники Христа повинні відокремитись від грішників, шукаючи їхнього товариства лише тоді, коли є змога учинити їм добро. Неможливо безкарно змішуватися з тими, чий вплив може віддалити нас від Бога. Прохаючи в молитві: “І не введи нас у спокусу…”, ми повинні уникати спокуси настільки, наскільки для нас це можливо.

Саме тоді, коли ізраїльтяни вважали, що досягли стану безпеки і свободи, вони впали в гріх. Люди втратили з поля зору Бога, нехтуючи молитвами і плекаючи дух самовпевненості. Неробство і самодогоджання позбавили захисту фортецю душі, куди знайшли свій доступ хтиві думки. Виявилися зрадники серед своїх, котрі знехтували непорушністю принципів і віддали Ізраїля до рук сатани. Саме так сатана намагається призвести душі до загибелі. Перш ніж християнин вчинить відкритий гріх, в його серці довго й непомітно для інших проходить підготовчий процес. Ніколи в свідомості людини не відбувається миттєвого переходу від чистоти та святості до розбещеності, порочності й злочину. Потрібний час, щоб істота, створена за подобою Божою, повністю деградувала до тваринного, а то й до сатанинського стану. Ми змінюємося, споглядаючи. Потураючи нечистим думкам, людина може так виховати свій розум, що гріх, який раніше викликав огиду, стане приємним для неї.

Сатана використовує усі засоби, щоб зробити злочин і розпусту популярними. Неможливо пройти вулицями наших міст, щоб не зустріти злочину, про який повідомляють в пресі, описують на сторінках романів, ставлять на сценах театрів. Сучасні засоби масової інформації повідомляють про насильство і розпусту, але усе, що може збудити пристрасті, подається у вигляді захоплюючих історій. Люди так багато чують, дивляться і читають про злочини, що їхня, раніше чутлива совість, що змушувала їх колись з жахом відвертатися від подібних сцен, притуплюється і грубіє, людина з жадібною цікавістю зосереджується на розтлінні.

Чимало популярних сьогодні у світі розваг навіть серед так званих християн, призводять до того ж наслідку, що й язичницькі. Серед них, практично, майже не залишається таких, які не використовувалися б сатаною, щоб губити душі. За допомогою драматичних творів він упродовж віків збуджує пристрасті, прославляючи розпусту. Він використовує навіть оперу з її чарівною музикою та привабливими декораціями, а особливо маскаради, танці, картярські столи, аби зламати моральні обмеження і відчинити двері чуттєвим насолодам. У кожному розважальному закладі, де лише людина заохочує і підтримує свою гордість чи потурає апетитові, де людина здатна забути про Бога і втратити з поля зору вічність, сатана сковує душі своїми ланцюгами.

“Понад усе … серце своє бережи, — радить премудрий Соломон, — бо з нього джерела життя” (Приповісті 4:23). “Бо як він думає в серці своїм, таким він є” (Приповісті 23:7). Серце повинно відновитися божественною благодаттю, інакше даремними будуть усі зусилля домогтися чистоти життя. Хто намагається сформувати благородний, доброчесний характер незалежно від благодаті Христа, той будує свій дім на хиткому піску. Під час грізної бурі спокус він неодмінно впаде. Молитвою кожної душі має стати прохання Давида: “Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в мені віднови” (Псалми 50:12). Причетні до небесного дару, ми повинні прямувати до досконалості, “силою Божою через віру” (1 Петра 1:5).

Але й ми самі повинні чинити опір спокусі. Хто не бажає стати жертвою сатанинських спокус, той повинен добре охороняти усі підступи до власної душі; уникайте, щоб не читати, не дивитися і не слухати того, що може навіяти нечисті думки. Не можна дозволяти своїм думкам зупинятися на темах, запропонованих противником душ. “Підперезавши крижі розуму вашого, — радить апостол Петро, — та бувши тверезі… не пристосовуйтесь до попередніх пожадливостей вашого невідання, але за прикладом Святого, Який покликав вас, і самі будьте святі в усіх ваших вчинках” (1 Петра 1:13—15). Апостол Павло говорить: “Що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки справедливе, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне похвали, що тільки чеснота і похвала, —    про те думайте!” (Филип'янам 4:8). Це потребує ревної молитви і щохвилинної пильності. Ми маємо потребу в постійній допомозі Святого Духа, Котрий спрямовує наші думки до небесних істин і привчає розум зосереджуватись на тому, що чисте й святе. Старанно досліджуйте Боже Слово. “Як юнак держатиме стежку свою у чистоті? — Як дотримуватиметься Твоїх слів”. “Я заховав Твоє Слово, — говорить псалмист, — в серці своїм, щоб мені не грішити проти Тебе” (Псалми 118:9, 11).

Гріх Ізраїлю на Ваал-Пеорі накликав Божі суди на увесь народ, і хоча сьогодні подібні гріхи можуть негайно не каратись, однак розплата за них прийде неодмінно. “Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог” (1 Коринтянам 3:17). Природа передбачає жахливі покарання за усі злочини, — кара рано чи пізно спіткає кожного грішника. Саме ці гріхи більше, ніж будь-які інші, призвели людський рід до страшного виродження, хвороб і страждань, стали прокляттям для світу. Люди можуть приховати свої гріхи від ближніх, однак змушені будуть пожинати відповідні плоди: страждання, хвороби, слабоумство і смерть. А після цього життя чекає ще суд і відплата вічного покарання. “Ті, котрі чинять таке, не вспадкують Царства Божого”, а разом із сатаною та лихими ангелами будуть вкинуті в “озеро вогняне”, яке стане “другою смертю” (Галатам 5:21; Об'явлення 20:14).

“Бо з вуст чужої жінки витікають солодощі; і масніші від оливи слова її, але, як полин, гіркі її наслідки; гострі, як меч обосічний” (Приповісті 5:3—4). “Віддали ти від неї дорогу свою і не наближайсь до дверей її дому, щоб честі своєї ти не віддав іншим, а років своїх — жорстоким, щоб чужі не насичувались здоров'ям твоїм; і трудами твоїми у чужому домі! І ти будеш стогнати наприкінці, як знеможуться твої сили і тіло” (вірші 8—11). “Бо дім її веде до смерті… Ніхто, хто заходить до неї, не повертається” (Приповісті 2:18—19). “У глибинах шеолу — запрошені нею!” (Приповісті 9:18).