Розділ 22. Мойсей

Мойсей залишався при царському дворі до сорока років. Він часто роздумував про жалюгідне становище свого народу і, відвідуючи братів-рабів, підбадьорював їх запевненнями, що Бог подбає про їхнє звільнення. Обурений несправедливістю та утисками, він палав гнівом помститися за зло. Одного разу побачивши, як єгиптянин б'є ізраїльтянина, він утрутився і вбив єгиптянина. Крім ізраїльтянина, інших свідків не було, і Мойсей негайно закопав тіло в піску. Таким чином він показав, що готовий відстоювати права свого народу, і сподівався, що народ підійметься на боротьбу за свободу. “Він думав, що брати зрозуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, але вони не зрозуміли” (Дії 7:25). Ці люди ще не були готові здобути свободу. Наступного дня Мойсей побачив, що двоє євреїв сваряться, причому один з них був явно неправий. Мойсей докорив кривдникові, котрий в свою чергу кинув йому у вічі зустрічне обвинувачення, не визнаючи таким чином за ним права втручатися в їхні справи та їдко нагадавши про здійснений ним злочин: “Хто тебе настановив за начальника та за суддю над нами? Чи ти хочеш убити мене, як вбив єгиптянина?”.

Ця справа швидко стала відомою єгиптянам, і чутка про неї у досить перебільшеному вигляді дійшла до фараона. Вона була представлена цареві як справа надзвичайної ваги: Мойсей мав намір підняти свій народ проти єгиптян, скинути існуючу владу і захопити престол; його життя створює загрозу дня існування царства. Монарх негайно виніс Мойсеєві смертний вирок, вирішивши, що доки той живий, державі загрожує небезпека. Але, дізнавшись, що на нього чекає, Мойсей втік до Аравії.

Господь не залишив Мойсея: він знайшов притулок у домі Їтра, священика і князя Мідіянської землі, котрий також поклонявся живому Богові. Через деякий час Мойсей одружився з однією з його дочок і залишався протягом 40 років на службі у свого тестя, випасаючи його отари.

Убивши єгиптянина, Мойсей учинив таку ж помилку, якої не раз допускалися його батьки, беручись власноручно за роботу, яку обіцяв виконати Бог. Божа воля полягала не в тому, щоб звільнити Свій народ за допомогою зброї, як гадав Мойсей, але Божою силою, щоб слава належала виключно Йому. Однак навіть цей необачний вчинок Бог використав для здійснення Свого наміру. Мойсей був ще не готовий для виконання своєї великої місії. Йому потрібно було засвоїти урок віри, подібний до того, якому колись навчилися Авраам та Яків, а саме: покладатися не на людську силу чи мудрість, а на Божу могутність у виконанні Його обітниць. І ще багато чого потрібно було засвоїти Мойсеєві на самоті серед гір. У школі самозречення і нестатків він мав навчитися терпінню і самовладанню. Перш ніж стати мудрим правителем, він повинен був стати послушним. Його серце мало перебувати в повній гармонії з Богом, оскільки лише таким шляхом Ізраїль міг пізнати Божу волю. Власний життєвий досвід мав навчити Мойсея виявляти батьківську турботу до всіх, хто потребував допомоги.

На думку багатьох людей, можна було б обійтися без цих довгих років тяжкої праці та невідомості, оскільки, як вважали вони, це велика втрата часу. Однак Безмежна Мудрість покликала того, хто мав стати вождем Його народу, до скромної пастирської праці впродовж 40 років. Виховавши в собі такі риси, як самозречення, дбайливість, ніжна турбота про свою отару, Мойсей став чуйним, терпеливим пастирем Ізраїлю. Жодна людська наука чи культура не змогли б дати йому того, що він придбав на основі цього досвіду.

Мойсей зрозумів, що тепер повинен багато чого забути з того, чому колись навчився. Усе, що оточувало його в Єгипті, — любов названої матері, високе становище фараонового онука, на кожному кроці розпуста, вишуканість, витонченість і містицизм фальшивої релігії, пишність язичницьких обрядів, урочиста граціозність архітектури і скульптури — усе залишило глибокий слід в юній душі і певною мірою вплинуло на формування звичок та характеру. Час, інші обставини, спілкування з Богом могли стерти ці враження. Від самого ж Мойсея вимагалася боротьба не на життя, а на смерть, щоб відмовитися від помилок і прийняти істину; Сам Бог мав стати його Помічником, особливо коли боротьба буде понад людські сили.

Усі, вибрані здійснювати Божу роботу, також мають людські слабкості. Однак вони не повинні бути людьми стереотипних звичок і характеру, яких задовольняло б подібне становище. Вони щиро бажають осягнути Божу мудрість і навчитися працювати для Нього. Ось що писав апостол: “А якщо кому з вас не вистачає мудрості, то нехай просить у Бога, Який всім дає щедро, і не докоряє, — і буде вона йому дана” (Якова 1:5). Але доки людям подобається перебувати в темряві, вони не отримають божественного світла. Щоб прийняти Божу допомогу, людина повинна усвідомити власну немічність і недосконалість, сконцентрувати свою увагу на великій зміні, що має відбутися в ній; вдатися до палкої, наполегливої молитви та дій. Недобрі звички і нахили необхідно відкинути; перемога може бути отримана лише тоді, коли людина докладає рішучих зусиль, щоб позбутися цих помилок і підкоритися принципам праведності. Є чимало таких, котрі ніколи не досягнуть того становища, яке могли б посісти, оскільки чекають, поки Бог зробить за них те, що вони, отримавши від Нього силу, могли б зробити самі. Усі, котрі можуть приносити користь, повинні пройти через сувору школу розумової і моральної дисципліни; Бог допоможе їм, з'єднавши божественну силу з людською.

Відокремлений від світу бастіоном гір, Мойсей перебував наодинці з Богом. Величезні храми Єгипту більше не хвилювали його уяву своїми забобонами й оманою. В урочистій пишності віковічних скель він бачив велич Всевишнього, усвідомлюючи, якими незначними та нікчемними були порівняно з Ним боги Єгипту. Усе навколо носило відбиток величі Творця. Мойсей відчував, що перебуває в Божій присутності, осяяний Його силою. Від колишньої гордості та самовпевненості не залишилося й сліду. Життя в пустелі, сповнене суворої простоти, допомогло позбутися спогадів про розкіш та зручності Єгипту. Мойсей став терпеливим, сповненим благоговіння, покірним, “найлагіднішим за всяку людину, що жила на землі” (Числа 12:3), однак сильним своєю вірою у всемогутнього Бога Якова.

Минали роки. Мойсей, мандруючи з отарами відлюдними місцями, роздумував над долею свого пригнобленого народу; він згадував про те, як Бог повівся з його батьками, та про обітниці, що залишались спадком вибраного народу; вдень і вночі він молився за Ізраїль. Небесні ангели оточували його своїм світлом. Тут, натхнений Святим Духом, Мойсей написав книгу Буття. Довгі роки, проведені у відлюдді пустелі, принесли рясні благословення не тільки Мойсеєві та його народові, а й світові в усіх наступних поколіннях.

“І сталося по багатьох днях, — помер цар Єгипту. Сини ж Ізраїлеві стогнали від праці та голосили. І їхній лемент від тяжкої роботи знявся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог Свій Заповіт з Авраамом, Ісааком та Яковом. І Бог бачив синів Ізраїлевих, і зглянувся над ними”. Надійшов час звільнення Ізраїля. Але Божий намір мав виконатися шляхом, який би засоромив людську гордість. Визволитель повинен був виступити як скромний пастир лише з посохом у руках; Бог же мав перетворити цей посох на символ Своєї сили.

Одного разу, випасаючи отари біля Хориву, “Божої гори”, Мойсей побачив кущ, охоплений полум'ям, — гілки, листя та стовбур палали вогнем, але не згорали. Він підійшов ближче, аби подивитися на це диво, коли із вогню почув голос, що кликав його на ім'я. Тремтячими вустами Мойсей відповів: “Ось я”. Він отримав застереження не наближатися і поставився до цього з повним благоговінням: “Здійми взуття своє з ніг своїх, бо місце, на якому стоїш, — земля свята!.. Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака й Бог Якова”. Це був Той, Хто з'являвся його батькам у минулому як Ангел Заповіту. “І закрив Мойсей обличчя своє, боячись глянути на Бога”.

Смиренням і благоговінням повинна відзначатися поведінка усіх, котрі приходять у присутність Божу. В ім'я Ісуса ми можемо з відвагою приступати до Нього; але ми не повинні чинити цього із зухвалою самовпевненістю; як ніби Бог перебуває на одному рівні з нами. Є люди, які звертаються до Великого Всемогутнього і Святого Бога, Котрий перебуває в неприступному світлі, як до рівного собі, а то й нижчого за себе. Є й такі, котрі в Його домі поводяться так, як не наважилися б поводитись у приймальні земного правителя. Такі люди повинні пам'ятати, що вони знаходяться у присутності Того, Кому поклоняються серафими, Перед Ким ангели закривають свої обличчя. Бог гідний найбільшої шани, і всі, котрі по-справжньому усвідомлюють Його присутність, схилятимуться в покорі перед Ним і, подібно до Якова, після побаченого Божого видіння, вигукнуть: “Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, це брама небесна”.

Мойсей стояв перед Богом, охоплений благоговійним страхом, а голос продовжував: “Я справді бачу бідування Свого народу, що в Єгипті, і чую його голосіння через його гнобителів. Я знаю болі його. Тому Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки та вивести з цієї землі до краю гарного й просторого, що тече молоком та медом… А тепер іди ж, Я посилаю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ мій, синів Ізраїлевих!”

Вражений і наляканий цим повелінням, Мойсей відсахнувся зі словами: “Хто я, щоб іти до фараона і вивести з Єгипту синів Ізраїлевих?”. Однак у відповідь було сказано: “Я буду з тобою! А ось тобі знак того, що Я послав тебе: коли ти виведеш народ із Єгипту, то ви будете служити Богові на оцій горі”.

Мойсей подумав про труднощі, з якими йому доведеться зустрітися: про сліпоту, невір'я та невігластво свого народу, більшість з якого майже втратила знання про Бога. Як ото, — сказав він, — я прийду до Ізраїлевих синів та й скажу їм: “Бог ваших батьків послав мене до вас”, а вони запитають мене: “Яке ім'я Його?” Що я скажу їм? Надійшла наступна відповідь: “Я Той, Хто Є (Єгова)… Отак скажеш Ізраїлевим синам: ‘Сущий послав мене до вас’”.

Мойсею було наказано перш за все зібрати ізраїльських старшин — найшляхетніших з-поміж них, котрі були праведниками, сумували з приводу рабства, — та передати їм Божу вістку разом із обітницею про звільнення. Після цього він мав зі старійшинами стати перед фараоном і сказати йому: “Господь, Бог євреїв, зустрів нас. Тож ми підемо в триденну дорогу в пустиню принести жертви Господеві, Богові нашому”.

Мойсей був попереджений про те, що фараон чинитиме опір і не відпустить Ізраїля. Проте Божий слуга не повинен був утрачати мужності, бо Господь використає цю відмову як можливість виявити Свою силу перед єгиптянами та Своїм народом. “Тоді Я простягну Свою руку і вдарю Єгипет усіма Моїми чудесами, що творитиму серед нього, а тоді він відпустить вас”.

Мойсеєві також було сказано, що євреї повинні узяти зі собою в дорогу. Господь сповістив: “І коли будете виходити, не підете з порожніми руками! Бо кожна жінка позичить у сусідки своєї і в господині свого дому речі срібні і золоті та одежу”. Єгиптяни збагатилися за рахунок непосильної праці ізраїльтян, і тепер, коли перед ними була далека дорога, вони мали право вимагати винагороду за роки виснажливої праці. Євреї мали просити в єгиптян коштовності, які було б неважко нести, а Бог обіцяв дати їм милість в очах єгиптян. Могутні чудеса, здійснені задля їхнього звільнення, викличуть жах у гнобителів, так що прохання рабів будуть задоволені.

Труднощі, що чекали на Мойсея, здавалися йому нездоланними. Що він міг сказати своєму народові на доказ того, що Бог насправді послав його? Та ж вони, — сказав він, — не повірять мені і не послухають голосу мого, бо скажуть: “Господь не явився тобі”. Після цього йому було дано доказ, який справив враження навіть на нього самого. Мойсей отримав наказ кинути свою палицю на землю. Коли він це зробив, “палиця стала гадюкою. І втік Мойсей від неї”. Йому було сказано схопити гадюку за хвіст; в його руці вона перетворилася знову на палицю. Потім Мойсей отримав наказ покласти руку собі за пазуху. Він послухався, але коли “витягнув її, — аж ось рука його побіліла від прокази, як сніг!” Отримавши повеління знову покласти руку за пазуху, він зробив це і, вийнявши її, побачив, що рука стала здоровою, як усе тіло його. Господь запевнив Мойсея, що Його народ, а також фараон, побачивши подібні ознаки, переконаються в тому, що серед них перебуває Той, Котрий могутніший за єгипетського царя.

Але Божий слуга все ще був пригнічений думкою про надзвичайне, неймовірне завдання, яке чекало на нього. У відчаї й страсі він удався ще до однієї відмови — нездатності легко і швидко розмовляти. “О Господи — я не речистий ні учора, ні позавчора, ані відтоді, коли Ти говорив до Свого раба, бо я тяжкомовний і тугоязикий”. Він давно вже не був серед єгиптян і тому не володів добре їхньою мовою, як тоді, коли жив серед них.