Розділ «Тема 19. НЕКЛІТИННІ ФОРМИ ЖИТТЯ»

Схема будови віріону грипу: 1 – ліпідний шар; 2 – нейрамінідаза; 3 – гемаглютинін; 4 – рибонуклео-протеїд; 5 – матриксний білок

Профілактика. Основним регулятором епідемій грипу є імунітет, а основним методом боротьби з ним – імунопрофілактика за допомогою живих і вбитих вакцин. Часто для профілактики і лікування грипу застосовують хіміотерапевтичні препарати, наприклад, ремантадин, інтерферон, терафлю та ін.

Інші неклітинні форми життя, або субвірусні частинки

Крім вірусів, у природі знайдено й інші неклітинні інфекційні агенти. Це пріони, віроїди.

Пріони (від анг. proteinaceous infectious particles – білкові заразні частинки) – особливий клас інфекційних агентів, які є низькомолекулярними білковими частинками без нуклеїнової кислоти. Ці частинки е збудниками важких захворювань ЦНС, м'язової, лімфоїдної систем у людей і ряду вищих тварин (так звані "повільні інфекції") які завжди закінчуються летально. Відкрито пріони в 1982 році американським біологом Стенлі Прузінером. Пріонний білок здатний прямо каталізувати перетворення гомологічного йому нормального клітинного білка в собі подібний (пріонний), приєднуючись до білка-мішені і змінюючи його конформацію. Людина може заразитися пріонами, що містяться в їжі, оскільки вони не руйнуються ферментами травного тракту. Безперешкодно проникаючи через стінку тонкого кишечника, вони в кінцевому результаті потрапляють у ЦНС. Були описані випадки зараження при внутрішньом'язовому введенні препаратів (головним чином гормони росту для лікування карликовості), а також зараження мозку інструментами при нейрохірургічних операціях, оскільки пріони стійкі до існуючих сьогодні термічних та хімічних методів стерилізації. Пріони нечутливі до інтерферону і не розпізнаються імунною системою як чужорідні білки. Найбільш відомі пріонні інфекції, пов'язані з ураженням головного мозку: губчаста енцефалопатія великої рогатої худоби, губчаста енцефалопатія котячих, трансмісивна енцефаломіопатія норок, хвороба Кройтцфельдта-Якоба, фатальне сімейне безсоння, хвороба Куру, синдром Гер- стмонна-Штройслера-Шейнкера та ін.

Віроїди – неклітинні форми життя, що являють собою низькомолекулярну одноланцюжкову кільцеву РНК, яка не кодує білків Віроїди були відкриті в 1971 році Теодором О. Дінером. Ці субмікроскопічні частинки, на відміну від РНК-вірусів, білкової оболонки не мають. Віроїди потрапляють в клітину рослини-хазяїна при вегетативному розмноженні, за допомогою комах або механічним шляхом при пошкодженні тканин. Розмноження проходить за допомогою ферментів РНК-полімераз хазяїна. При цьому реплікація нуклеїнових кислот самої клітини-хазяїна пригнічується. Залишається невідомим, яким чином РНК віроїда, не кодуючи ніяких білків, може пригнічувати біохімічні процеси рослини. Походження віроїдів невідоме. Більшість учених сходяться на думці, що вони походять від інтронів або мобільних генетичних елементів – транспозонів, які втратили кодуючі послідовності. Доведено, що нові віроїди можуть утворюватися при рекомбінації. Віроїди викликають хвороби рослин і можуть завдавати значних збитків рослинництву. Віроїдними хворобами є веретеноподібність бульб картоплі, каданг-каданг (за останні 50 років на Філіппінах від цієї хвороби загинули мільйони кокосових пальм), хвороба жовтих плям рису.