Розділ «Тема 77. ЕКОЛОГІЯ»

Екологія як наука

Екологічні чинники

Екологічні чинники – це усі компоненти навколишнього середовища, які впливають на живі організми та їх угруповання. Нині в екології виділяють близько одного десятка груп екологічних чинників, які класифікують за часом (еволюційний, історичний, діючий), за походженням (космічні, абіотичні, природно- антропогенні, техногенні, антропогенні), за середовищем виникнення (атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні), за характером впливу (інформаційні, фізичні, хімічні, енергетичні, термічні, біогенні, комплексні, кліматичні), за об'єктом впливу (індивідуальні, групові, видові, соціальні), зо ступенем впливу (летальні, екстремальні, обмежувальні, мутагенні, тератогенні) та ін. Залежно від природи й особливостей дії на організми екологічні чинники поділяють на абіотичні, біотичні, антропічні.

Залежно від особливостей змін екологічні чинники можуть бути: періодичними (добові або сезонні зміни температури); неперіодичними (виверження вулканів, землетруси); тривалими протягом значних історичних проміжків (зміни клімату Землі).

Незважаючи на різноманітність екологічних чинників, відмічають деякі закономірності їхнього впливу на живі організми, а також реакцій організмів на дію цих чинників.

Закономірності впливу екологічних чинників на живі організми

1. Правило адаптивності. у відповідь на вплив умов середовища у організмів на всіх рівнях організації живої матерії виробляються пристосування, або адаптації.

2. Правило непостійності адаптацій, адаптації змінюються в процесі історичного розвитку окремих видів залежно від змін інтенсивності дії екологічних чинників.

3. Правило екологічної індивідуальності, не існує двох близьких видів, подібних за своїми адаптаціями.

4. Правило відносної незалежності адаптацій, добра пристосованість організмів до певного чинника не означає такої самої адаптованості до інших.

5. Закон оптимуму, кожен чинник позитивно впливає на організм лише в певних межах.

6. Правило взаємодії екологічних чинників оптимум та межі витривалості організму стосовно певного чинника залежать від інтенсивності дії інших. Наприклад, підвищення температури повітря сприяє прискоренню випаровування вологи.

7. Правило обмежувального чинника: життєдіяльність виду обмежується чинником, найбільш віддаленим від оптимуму, тобто обмежувальним чинником. Обмежувальний чинник – це чинник середовища, який найбільше відхиляється від оптимуму дії серед всіх інших чинників і виходить за межі витривалості

8. Правило екологічної ніші, організми пристосовуються до всієї сукупності чинників, що діють на них, тобто кожний вид має свою екологічну нішу. Екологічна ніша – сукупність усіх чинників середовища, при яких можливе існування виду.

9. Правило екологічної валентності, чутливість різних видів до коливань чинників різна, тобто види можуть мати різну екологічну валентність.

Таким чином, присутність і процвітання певного виду в даному середовищі існування зумовлене його взаємодією з цілим комплексом екологічних чинників.

Найчастіше лімітувальними чинниками є температура, світло, тиск, біогенні речовини тощо. Як приклад часто використовується зображення "бочки Лібіха".

Екологічна валентність виду (межі витривалості)

Прояв впливу чинників виявляється в зміні життєдіяльності організмів. Це призводить до зміни чисельності популяції. При цьому слід виділити такі закономірності: 1) за певних значень чинника складаються найсприятливіші умови для життєдіяльності організмів; такі умови називають оптимальними, а відповідні значення чинника – оптимумом; 2) чим більше значення чинника відхиляється від оптимальних, тим сильніше пригнічується життєдіяльність особин; у зв'язку з цим виділяють зону нормальної життєдіяльності, 3) діапазон значень чинника, за межами якого нормальна життєдіяльність особин стає неможливою, називають межею витривалості. Розрізняють верхню і нижню межі витривалості. Діапазон значень чинника, за межами якого організм почувається пригнічено, називають зоною пригнічення (песимуму). Діапазон значень оптимуму й песимуму є критерієм для визначення екологічної валентності.