Розділ «Тема 68. ФОРМУВАННЯ ПОВЕДІНКИ І ПСИХІКИ ЛЮДИНИ»

Поведінка людини та її еволюційні аспекти

Поведінка тварин є сукупністю виявів зовнішньої, переважно рухової активності, спрямованої на встановлення життєво необхідних зв'язків організму з навколишнім середовищем. Складається їхня поведінка з домінуючих (природжених) і доповнюючих (набутих) форм пристосувань. У зовнішньому плані поведінка тварин виявляється в сукупності послідовних дій, основою яких є актуальні біологічні потреби. Зміна поведінки тварин зумовлюється зміною чинників зовнішнього або внутрішнього середовища. Наука про поведінку тварин називається етологією.

Поведінка людини є набагато складнішою активністю, що має ряд відмінностей, обумовлених біосоціальною природою виду Homo sapiens. У процесі антропогенезу на її становлення, крім біологічних (природний добір, спадкова мінливість), впливали такі соціальні чинники, як супільний спосіб життя, праця, мова й абстрактне мислення. Тому, на відміну від тварин, поведінка людини є завжди суспільно обумовленою і має свідомий, цілеспрямований характер. Оскільки в людини є абстрактне мислення, то розрізняють зовнішню (дії, вчинки, звички) та внутрішню (формування уявлень, абстрактних образів для мислення) поведінку. Основою поведінкових форм людини є не лише біологічні, а й соціальні потреби. Тому поведінка людини включає дії, які спрямовані на безпосереднє задоволення своїх життєво важливих потреб, і дії, що організовують взаємини з іншими людьми відповідно до прийнятих у суспільстві норм моралі і права. У поведінці людини можна виділити, крім природжених і набутих форм пристосувань, ще й такий важливий пристосувальний механізм, як розумову діяльність. Поведінку людини вивчають психологія, соціологія, педагогіка, психогенетико та ін. Отже, поведінка людини – це сукупність виявів зовнішньої та внутрішньої активності, спрямованої на задоволення біологічних і соціальних потреб та встановлення життєво необхідних зв'язків організму людини в соціальному середовищі.

Роль рефлексів у формуванні поведінки людини

Утворення умовних рефлексів

Умовні рефлекси виробляються на базі безумовних за певних умов:

1) наявність двох подразників: байдужого і безумовного (подразник; який має життєво важливе значення (їжа, повітря та ін.) і зумовлює відповідну реакцію)',

2) перетворення байдужого подразника на умовний (попередньо байдужий подразник, який став умовою формування умовного рефлекса і за своєю суттю може бути неадекватним);

3) збіг у часі або деяке передування умовного подразника безумовному;

4) дійовий стан кори великого мозку;

5) сила умовного подразника в межах норми, і він повинен бути слабшим, ніж безумовний;

6) відсутність сторонніх подразників.

Умовні рефлекси формуються поступово, при багаторазовому повторенні всіх вказаних умов, причому це відбувається хвилеподібно – вони то з'являються, то зникають, доки не настане їх стабілізація за інтенсивністю й регулярністю, яка свідчить про зміцнення умовних рефлексів.

І. П. Павлов установив, що умовні рефлекси утворюються завдяки встановленню тимчасових функціональних зв'язків між кірковими центрами аналізатора і безумовного рефлексу. Утворення зв'язків зумовлене взаємодією процесів збудження, які одночасно виникають у цих центрах. Таким чином, тимчасовий функціональний зв'язок – це зв'язок, який утворюється внаслідок взаємодії збудження між нервовими центрами аналізаторів безумовного і умовного подразників.

Динамічний стереотип – складна система послідовних стабільних умовних рефлексів, у якій рефлекторна реакція на перший подразник е пусковим моментом для всього ланцюга. Яскравим прикладом динамічних стереотипів є різноманітні рухові навички: ходьба, біг, плавання, катання на лижах, гра на музичних інструментах, уміння писати та ін. Динамічні стереотипи є основою для навичок та звичок. В їх утворенні беруть участь здебільшого рефлекси вищих порядків. Формування динамічних стереотипів відбувається у відповідь на постійно повторювану систему умовних подразників. Основними властивостями динамічних стереотипів є стабільність, динамічність, автоматичність. Динамічні стереотипи дають людині можливість виконувати певні дії

Структура рефлекторної дуги умовних рефлексів: 1 – смакові рецептори: 2 – слинні залози; 3 – центр слиновиділення довгастого мозку; 4 – кірковий центр смакового аналізатора; 5 – слухові рецептори; 6 – волокна слухового нерва; 7 – кірковий центр слухового аналізатора; 8 – тимчасовий нервовий зв'язок

без значного напруження нервових центрів кори великого мозку. Вони полегшують виконання багаторазово повторюваних дій та забезпечують зберігання досвіду.

Гальмування умовних рефлексів та його значення

Формування умовних рефлексів, їх об'єднання в динамічні стереотипи можливе завдяки взаємодії двох типів нервових процесів: збудження і гальмування. Збудження та гальмування – основні процеси діяльності ЦНС.