Розділ «Тема 67. СПРИЙНЯТТЯ ІНФОРМАЦІЇ. СЕНСОРНІ СИСТЕМИ»

Зв'язок організму людини із зовнішнім середовищем

Організм людини, як і будь-який інший живий організм, отримує із зовнішнього середовища інформацію для того, щоб адекватно реагувати і пристосовуватися до мінливих умов середовища. Здатність живого сприймати впливи зовнішніх чинників і активно змінювати свою життєдіяльність під їх впливом називається подразливістю, а самі чинники – подразниками. Подразник – стимул, будь-який вплив, здатний викликати біологічну реакцію живої тканини, зміну її будови та функцій. Реакція живої тканини на подразники називається збудженням. Подразники малої сили дії не викликають збудження, тому введено поняття поріг сили, що означає найменшу силу подразника, яка викликає збудження. Сила подразника, що буде вища порогу, називається надпороговою. Подразники розрізняються за видом сили природи, тривалістю, характером впливу, фізіологічним значенням, силою впливу та іншими ознаками.

За характером дії розрізняють внутрішні (наприклад, зміна складу крові, pH шлункового соку та ін.) та зовнішні (світло, звуки, запах, механічні впливи та ін.) подразники. За фізіологічним значенням подразники поділяють на адекватні та неадекватні:

• адекватні – це такі подразники, які відповідають біологічним особливостям тканини (внаслідок дії дуже малої енергії подразнення їх живий утвір реагує зміною специфічної активності, наприклад, для фоторецепторів адекватним подразником є світло);

• неадекватні – це подразники, до яких немає спеціалізованих органів чуття; такі подразники можуть сприйматися організмом лише за умови значної сили подразнення і здебільшого спричиняють відчуття болю (наприклад, електричний струм).

Спеціальні чутливі утвори (клітини, нервові закінчення), які сприймають подразнення навколишнього середовища і перетворюють їх у нервові імпульси, називаються рецепторами. Усі рецептори спеціалізуються на сприйнятті певних, властивих для них (адекватних) подразнень. Залежно від виду подразнень розрізняють:

■ мехонорецептори (сприймають дотик, тиск тощо; наприклад, рецептори шкіри, пропріорецептори опорно-рухової системи);

■ хеморецептори (сприймають хімічні впливи: нюхові, смакові рецептори);

■ фоторецептори (сприймають світлові подразники: палички і колбочки);

■ терморецептори (сприймають температурні подразнення: теплові та холодові рецептори шкіри);

■ фонорецептори (сприймають звукові впливи: епітеліоцити слухового органа);

■ ноцицептори (больові рецептори).

Залежно від середовища подразнення розрізняють:

• екстерорецептори (знаходяться на поверхні тіла і сприймають впливи середовища);

• інтерорецептори (розташовуються всередині тіла і отримують інформацію від внутрішніх органів і тканин).

Інформація про навколишнє середовище сприймається людиною за допомогою п'яти основних видів чуття: зір, слух, нюх, смак і дотик. Крім вказаних класичних відчуттів, людина відчуває температуру, положення тіла в просторі, біль, рухи, спрагу, голод тощо. Говорячи про органи чуттів, слід розрізняти такі поняття, як органи чуття та аналізатори (сенсорні системи).

Органи чуттів – спеціалізовані органи, які забезпечують сприйняття змін навколишнього середовища. Органи чуттів є периферичними частинами сенсорних систем і складаються з допоміжних структур (допомагають рецепторам сприймати подразнення) та рецепторів, які перетворюють сигнали навколишнього в нервові імпульси. Завдяки сигналам, що надходять у головний мозок від різних органів чуттів, людина орієнтується в навколишній обстановці й може відповідно реагувати на її зміни.

Сенсорні системи та їх будова

Сенсорні системи, або аналізатори, – сукупність структур, які сприймають подразнення, передають їх у відповідні зони кори великого мозку й аналізують одержану інформацію. Вчення про аналізатори розробив І. П. Павлов, а саме поняття введено у 1909 році. У людини розрізняють такі сенсорні системи: зорова, слухово, нюхова, смакова, дотикова, температурна, больова, рухова, гравітаційна, інтероцептивна та ін.