Розділ «Тема 76. СЕЛЕКЦІЯ»

Завдання і методи селекції

Селекція – наука про створення нових та поліпшення вже існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів. Наукові основи селекції заклав Ч. Дарвін у праці "Походження видів" (1859), де висвітлив причини й характер мінливості організмів і показав роль добору у створенні нових форм. Важливим етапом подальшого розвитку селекції стало відкриття законів спадковості. Великий внесок у розвиток селекції зробив Μ. І. Вавилов, автор закону гомологічних рядів у спадковій мінливості й теорії про центри походження культурних рослин.

Предметом селекції є вивчення у створених людиною умовах закономірностей зміни, розвитку, перетворення рослин, тварин та мікроорганізмів. За допомогою селекції розробляються способи впливу на культурні рослини й домашніх тварин. Це відбувається з метою зміни їхніх спадкових якостей у потрібному для людини напрямку. Селекція стала однією з форм еволюції рослинного і тваринного світу. Вона підпорядкована тим самим законам, що й еволюція видів у природі, однак природний добір тут частково замінений штучним.

Теоретичною базою селекції є генетика, еволюційне вчення. Використовуючи еволюційну теорію, закони спадковості та мінливості, вчення про чисті лінії й мутації, учені-селекціонери розробили різноманітні методи виведення сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів. До основних методів селекції належать добір, гібридизація, поліплоїдія, експериментальний мутагенез, методи генетичної інженерії та ін.

Основними завданнями сучасної селекції є підвищення продуктивності сортів і порід, переведення їх на промислову основу, створення порід, сортів і штамів, пристосованих до умов сучасного сільського господарства, забезпечення найповнішого виробництва харчових продуктів за найменших витрат та ін.

У селекції виділяють три основних розділи: селекція рослин, селекція тварин і селекція мікроорганізмів.

Поняття про породу, сорт, штам

Штучний добір та його форми

Добір – процес створення порід, сортів, штамів шляхом систематичного збереження особин з певними, цінними для людини ознаками і сприяння їхньому розмноженню. Теорію штучного добору створив видатний англійський вчений Чарльз Дарвін, основні положення якої він виклав у своїй праці "Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у боротьбі за життя" і розвинув у книзі "Зміни свійських тварин та культурних рослин під впливом одомашнення". Основою для добору є спадкова мутаційна мінливість. Добір у селекції – це природний і штучний добір, які йдуть одночасно. Неодмінною умовою ефективного штучного добору є різноманітність вихідного матеріалу. Якщо різноманітність незначна, штучний добір виявляється малоефективним. Для самозаплідних організмів добір буде ефективним доти, доки з вихідної, неоднорідної за генетичним складом групи особин не будуть виділені чисті лінії. Отже, добір тим ефективніший, чим різноманітніші різновиди матеріалу. Схрещування в поєднанні з добором – найбільш ефективний шлях селекційної роботи.

На початкових етапах одомашнювання людина здійснювала несвідомий (стихійний) добір – добір без чітко поставленої мети. Свідомий (методичний) добір – це добір, спрямований на зміну певних ознак з метою одержання особин з необхідними якостями. У науковій селекції застосовують масову та індивідуальну форми штучного добору. Масовий добір (за фенотипом) – це добір, який зводиться до виділення з вихідного матеріалу групи особин, які мають бажані для селекціонера ознаки. Групи особин, подібних за фенотипом, можуть виявитися генотипно різнорідними. Це неодмінно впливатиме на ефективність добору: при схрещуванні гетерозиготних організмів між собою в гібридів перших поколінь зміни ознак у бік, бажаний для селекціонерів, відбуватимуться досить швидко, але в міру накопичення гомозиготних особин ефективність добору знижуватиметься. Особливостями масового добору є такі:

• у селекції тварин не застосовується;

• у селекції рослин використовується для перехреснозапильних;

• є ефективним при виділенні особин за якісними ознаками;

• недоліком – за зовнішніми ознаками не завжди можна визначити кращий генотип, покращення ознак – повільне.

Кращі результати дає індивідуальний добір, коли для подальшого розмноження залишають окремих особин на підставі вивчення як їхнього фенотипу, так і генотипу. Про спадковість цих організмів можна дізнатися, досліджуючи їхні фенотипи, родоводи, за допомогою аналізуючих схрещувань тощо.

Індивідуальний добір (за генотипом) – це добір, який зводиться до виділення особин з відомим генотипом, визначеним за аналізом продуктивності нащадків. Особливості добору за генотипом:

■ застосовується в селекції тварин;

■ у селекції рослин – для самозапильних рослин з отриманням чистих ліній;

■ найбільш ефективний при доборі особин за кількісними ознаками;