Розділ «Тема 80. ОСНОВИ ЕВОЛЮЦІЙНОГО ВЧЕННЯ»

Отже, видова належність організмів визначається сукупністю критеріїв, що підтверджують один одного.

Видоутворення – це спрямований природним добором еволюційний процес адаптивних перетворень, який веде до утворення генетично закритих видових систем із генетично відкритих внутрішньовидових. Починається видоутворення на рівні популяцій. На відміну від мікроеволюції, видоутврення має необоротний характер. Утворення видів може здійснюватися трьома шляхами: 1) поступове перетворення вихідного виду (філетична еволюція); 2) злиття двох існуючих видів (гібридогенна еволюція); 3) диференціювання вихідного виду на декілька нових (дивергентна еволюція). Нові види найчастіше виникають від однієї предкової групи близькоспоріднених організмів (принцип монофілн). Необхідною умовою видоутворення є ізоляція. Залежно від типу ізоляції розрізняють географічне та екологічне видоутворення.

I. Географічне (алопатричне) видоутворення – це формування нових груп у результаті розширення ареалу під час географічної ізоляції. Може відбуатися:

1) шляхом фрагментації – розрив суцільного ареалу на частини (утворення різноманітних видів в'юрків на різних островах Галапагоського архіпелагу)

2) шляхом міграції– розширення ареалу і відбір в нових умовах (утворення виду Модрина даурська від Модрини сибірської)

II. Екологічне (симпатричне) видоутворення – це формування нових груп в межах існуючого ареалу під час екологічної ізоляції. Здійснюється шляхами:

1) сезонної ізоляції – у результаті дії нових сезонних умов (утворення видів дзвінець великий весняний і дзвінець великий літній);

2) міжвидової гібридизації– у результаті схрещування між особинами споріднених видів (м'ята перцева = м'ята колосовидна + м'ята водяна);

3) поліплоїдії – за рахунок мутацій (вид тверда пшениця має 4п = 28, а м'яка пшениця – 6n = 42).

Макроеволюція – еволюційний процес, що призводить до виникнення нодвидових таксонів. На відміну від мікроеволюції, яка відбувається в історично короткий час і доступна для безпосереднього вивчення, макроеволюція займає грандіозні проміжки часу і недоступна для безпосереднього спостереження.

Форми макроеволюції

Основними формами макроеволюції груп вважають філетичну, дивергентну, конвергентну та паралельну еволюцію.

Філетична еволюція – адаптаційні перетворення представників одного таксону, який змінюється в часі в певному напрямку як єдине ціле без дивергенції.

Дивергентна еволюція – розвиток ознак відмінності в особин одного виду унаслідок пристосування до різних умов середовища. Відмінність ознак, яка виникає в результаті цього явища, називається гомологією, а органи, які розвиваються – гомологічними. Причиною дивергенції є наявність спадкової мінливості, внутрішньовидової конкуренції та розриваючого (дизруптивного) природного добору. Прикладом дивергентної еволюції є поява усіх рядів плацентарних ссавців від спільного предка.

Конвергентна еволюція – незалежний розвиток подібних ознак у філогенетично віддалених організмів унаслідок пристосування їх до подібних умов середовища. Подібність ознак, яка виникає в результаті цього явища, називається аналогією, а органи, що розвиваються – аналогічними. Прикладом конвергентної еволюції є поява подібних кінцівок, форми тіла в акул, іхтіозаврів та дельфінів.

Паралельна еволюція – незалежний розвиток подібних ознак у споріднених систематичних груп організмів. Подібність ознак, яка виникає в результаті цього явища, називається гомойологією, а органи, які розвиваються – гомойологічннми (подібність різців у гризунів та зайцеподібних).

Напрями макроеволюції

Вивчаючи закономірності історичного розвитку тварин, 0. М. Сєверцов у 20-х роках XX століття розробив поняття "біологічний прогрес" і "біологічний регрес". Біологічний прогрес – напрям еволюції, при якому народжуваність в популяції переважає над смертністю. Ознаками біологічного прогресу є зростання чисельності особин; розширення площі існування; підвищення темпів внутрішньовидової мінливості; утворення і велика кількість підлеглих систематичних груп; високий потенціал виживання. На сьогодні в стані біологічного прогресу знаходяться покритонасінні, головоногі молюски, комахи, птахи, ссавці. Біологічний регрес – напрям еволюції, при якому смертність в популяції переважає над народжуваністю. Ознаками біологічного регресу є зменшення чисельності особин; звуження площі існування; зниження темпів внутрішньовидової мінливості; зменшення різноманітності групи; низький потенціал виживання. На сьогодні в стані біологічного регресу перебувають види, занесені до Червоної книги.

Поняття про біологічний прогрес і біологічний регрес є лише узагальнюючими термінами, які показують ступінь видової різноманітності певної групи у відповідний геологічний період розвитку нашої планети.

Шляхи макроеволюції