Розділ «54»

Уже третій день Занозін перебував у комі. Віктор приїжджав по два-три рази на день у військовий госпіталь, де лежав стажист.

– Про надію поки що говорити рано, – повторював лікар, співчутливо дивлячись на відвідувача. – З легень кров відкачали, але ще не все залізо з грудей витягли. Може серце не витримати…

Віктор покивав.

– Зайти до нього можна? – запитав.

Лікар зітхнув.

– Зайдіть на хвилинку, – дозволив знехотя.

Занозін лежав на ліжку, як піддослідний кролик. Голова перев’язана, груди теж стягнуті бинтами, пластмасова трубка в роті, вужчі трубки – в ніздрях. В’яла рука поверх ковдри приймала у вену краплі з крапельниці. Очі заплющені.

Віктор мовчки стояв над стажистом. Тягар здавив груди. Повітря в палаті здавалося кислим.

У кишені задзвонив мобільний.

Лікар, що стояв поряд, сіпнувся від несподіваного звуку.

– Вибачте, – швидко мовив Віктор, кинув погляд на Занозіна й вийшов із реанімаційної. У коридорі підніс трубку до вуха.

– Ну що, є новини? Як там твій помічник? – запитав Георгій.

– Усе ще в комі.

– Послухай, у мене таке відчуття, що ти мені хочеш щось важливе розповісти.

– Чому? – здивувався Віктор.

Він підійшов до коридорного вікна. Подивився вниз із висоти п’ятого поверху.

– Як чому? За логікою речей. Дивися! Як тільки ти поїхав у Англію – події відразу прискорилися. Ну а три дні тому тебе просто хотіли прибрати. Тобі повезло, що в комі не ти, а твій стажист! Навіщо тебе прибирати, якби ти ні про що не дізнався? Га? Отож розщедрюйся!

– Давайте ввечері поговоримо, – запропонував Віктор.

– Добре, я передзвоню о сьомій.