TextBook Тільки коли вид на вулицю перетнула діагональна тріщина у склі, Віктор відчув себе затишніше. Опустив кип’ятильник у склянку з водою, дістав коробочку з чаєм.
При всьому цьому відносному затишку значно сильніше наринуло почуття самотності, мовби відрізали його від світу. Ні, він не думав про Іру і Яночку. Його світ зараз обмежувався стінами цього кабінетика, в якому він почувався в цілковитій безпеці. Почувався колись раніше, як, утім, і скрізь. Але тепер усе сильніше й сильніше усвідомлював, що невидиме кільце звужувалося навколо нього. Хто звужував це кільце? І чому? Тільки за допомогою Георгія йому якось вдавалося досі виходити на сліди подій. За допомогою Георгія знайшли викрадений труп Броницького. За допомогою Георгія з’ясували, хто дзвонив у ніч польоту дирижабля на пост ДАІ.
Але тепер цієї підтримки Вікторові здалося замало. Телефонні підказки та поради були занадто нематеріальні, майже анонімні.
Чай вийшов занадто міцним, і Віктор кинув у склянку три ложечки цукру. Тепер чай був гірко-солодким. Терпкий смак ліг на язик.
«Так, пора вже зустрітися, – вирішив Віктор. – Але про Рефата говорити не можна. Це навіть на користь справи. Адже тільки завдяки йому він отримав фотознімки».
О сьомій вечора Віктор усе ще сидів у кабінеті. За вікном було темно, і дощ лив як із відра. Віктор передзвонив у госпіталь. Занозін усе ще був у комі, і черговий лікар нічого обнадійливого сказати не міг.
Нарешті задзвонив мобільник.
– Ну як? – запитав Георгій. – Ти вже готовий поговорити?
– Так. Але тільки не по телефону… У мене фотографії…
– Які фотографії?
– Дуже важливі.
Георгій замовк. Мабуть, він і сам зрозумів, що фотографії по телефону не передаси.
– Гаразд, – сказав після паузи Георгій. – Ти де зараз?
– У райвідділі.
– Фотографії з собою?
– Так.
– Добре. Візьми їх. Через півгодини біля в’їзду на будмайданчик виставкового залу праворуч від Жовтневого палацу. Там два телефони з козирками. Біля них.
Віктор подивився на дерев’яну вішалку, що стояла в кутку кабінету. Там висіла чергова «даішна» плащ-палатка.
Прогулявшись під дощем, Віктор вийшов до недобудованого виставкового залу навпроти верхнього виходу станції метро «Хрещатик». Став під козирком подвійного телефону-автомата, з’єднаного по-сіамськи задніми стінками. Годинник показував за чверть восьму. Озирнувся. Мимо проїздили машини. В акваріумі станції метро стояли якісь люди. Хтось виходив, виставляючи спершу із дверей станції свою парасольку.
«Звідки він прийде?» – подумав Віктор.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гра у відрізаний палець» автора Курков А.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „54“ на сторінці 3. Приємного читання.