Розділ «54»

Заховавши мобільник у кишеню піджака, Віктор подивився на годинник. Пів на другу.

До сьомої залишалося ще багато часу, досить, аби обдумати вечірню розмову з Георгієм та узагалі всю ситуацію в цілому.

Повернувшись у центр, Віктор зайшов у «МакДоналдс», узяв «чизбургер» із стаканчиком кави та всівся біля скляної стіни. Їв і дивився на вулицю. А на вулиці мжичило.

Віктор згадав про свого давнього приятеля, що упхав його в цю справу, про Дмитра Ракіна, який працював тепер у спецвідділі «Ф». Ось із ким треба б зустрітися, поговорити, порадитись. Адже з ним можна було говорити, не розкриваючи всіх карт, напівнатяками, ситуаціями, як було заведено в цих спецвідділах, зайнятих невідомо чим.

Віктор дістав записник, знайшов останній телефон Дмитра. Подзвонити чи не подзвонити?

Допивши каву, Віктор рішуче підвівся з-за столика. Піднявся по Городецького до театру Франка, сів на мокру лаву в скверику перед театром. Дістав мобільник.

– Алло, Дмитра Ракіна можна?

– Він у нас більше не працює, – холодно відповів чоловічий голос.

– А де його можна знайти? – здивовано запитав Віктор.

– А ви хто йому будете?

– Ми разом у МВС служили.

– А ви знаєте, куди подзвонили?

– Так.

– На Байковому, шістдесят четверта ділянка, – холодно відповів голос.

У Віктора перехопило подих.

– Він загинув? – запитав Віктор голосом, що втратив силу.

– Нещасний випадок. У час пік упав під потяг метро на станції «Оболонь».

Віктор натиснув на кнопку відбою, не попрощавшись зі співрозмовником. Декілька хвилин стискував мобільник у руці. Намагався зібратися з думками, та вологе повітря, що липнуло до рук і щік, дратувало.

Піднявся по сходах до «будинку з химерами». Вулиця Банкова здалася йому неприродно порожньою. Жодного перехожого або автомобіля. Похмурі урядові будівлі, немов насуплені монстри.

Пройшов повільно повз синю табличку «Приймальня адміністрації Президента».