• незначна стійка втрата працездатності (до 10%);
• відсутність ознак, що зазначені вище, за наявності тілесних ушкоджень.
Для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень досить наявності однієї із кваліфікувальних ознак.
Під час експертизи тілесних ушкоджень у висновках експерт засвідчує: характер тілесних ушкоджень із медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом тощо), зазначає локалізацію та характеристику їх; вид знаряддя або засобу, яким могли бути заподіяні ушкодження; механізм утворення ушкодження; давність заподіяння ушкодження; ступінь тяжкості тілесного ушкодження із зазначенням кваліфікувальної ознаки – небезпечність для життя, розлад здоров'я, стійка втрата працездатності тощо. За наявності в однієї особи кількох ушкоджень різних за походженням або за строком утворення кожне з них експерт характеризує окремо за наведеною схемою.
Судово-медичний експерт повинен утриматися від визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у разі: невиразної клінічної картини або недостатнього клінічного, чи лабораторного обстеження; неясності щодо того, чим закінчиться ушкодження; відмови потерпілого від додаткового обстеження; відсутності оригіналів медичних документів. У разі необхідності експертом призначається дата повторного опосвідчення. Мотивований висновок про неможливість зробити висновок про ступінь тяжкості тілесного ушкодження не звільняє експерта від необхідності відповідати на інші поставлені перед ним питання, що передбачені "Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень".
Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень вимагає від експерта враховувати не лише наявність певних ушкоджень, що мають місце, а й скарги на розлад здоров'я, біль, розвиток певних ускладнень, порушення функції органів тощо.
Розлад здоров'я – порушення структури або функції окремих органів, чи систем, одна з ознак легкого та середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Поняття “розлад здоров'я” не є аналогічним поняттю “тимчасова непрацездатності”. Розлад здоров'я може супроводжуватися, а може й не супроводжуватися втратою працездатності. Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень експерт визначає розлад здоров'я за тривалістю часу, необхідного для одужання потерпілого, наприклад, за часом зрощення кісток (табл. 57). У разі ускладненого перебігу зрощення кісток, строк наведений у таблиці збільшується в 2-2,5 рази.
Таблиця 57
Середнє значення строків неускладненого зрощення кісток скелета
(Хохлов В.В., Кузнецов Л.Е., 1998)
| 1 | 2 | |
| ХРЕБЕТ | ||
| Тіла шийних хребців | 14-18 | |
| Відростки шийних хребців | 8-9 | |
| Тіла грудних хребців | 18-22 | |
| Відростки грудних хребців | 5-6 | |
| Тіла поперекових хребців | 18-22 | |
| Відростки поперекових хребців | 5-6 | |
| Криж, куприк | 8-11 | |
| ТАЗ | ||
| Крайові переломи | 9-10 | |
| Перелом таза без порушення безперервності тазового кільця | 14-18 | |
| Перелом таза з порушенням безперервності тазового кільця | 20 | |
| Перелом вертлюжної западини | 14-20 | |
| ГРУДНА КЛІТКА | ||
| Груднина | 3-4 | |
| Ребра | 3-3,5 | |
| ВЕРХНЯ КІНЦІВКА | ||
| Ключиця | 6-8 | |
| Лопатка | 4,5-7 | |
| Плечова кістка: | ||
| • головка | 4-6 | |
| • шийка анатомічна | 4-6 | |
| • шийка хірургічна | 6-8 | |
| • діафіз (верхня та середні 1/3) | 12 | |
| • діафіз (нижня 1/3) | 10 | |
| • виростка зовнішнього та внутрішнього, головчастого підвищення | 4-6 | |
| • надвиростковий | 8-10 | |
| • черезвиростковий | 6-8 | |
| Ліктьова кістка: | ||
| • ліктьовий відросток | 6 | |
| • вінцевий відросток | 4 | |
| • діафіз | 6 | |
| • шилоподібний відросток | 3 | |
| Променева кістка: | ||
| • головка та шийка | 4 | |
| • діафіз | 8 | |
| • у типовому місці | 3-4 | |
| Обидві кістки передпліччя: | ||
| • діафіз | 12 | |
| Зап'ясток: | ||
| • човноподібної | 8 | |
| • півмісяцевої | 6-8 | |
| • тригранної | 6 | |
| • горохоподібної | 4 | |
| • інших кісток | 6 | |
| П'ясткові кістки | 4 | |
| Фаланги пальців: | ||
| • основа проксимальної фаланги 1-го пальця | 5-6 | |
| • фаланги решти пальців | 3-4 | |
| НИЖНЯ КІНЦІВКА | ||
| Стегнова кістка: | ||
| • шийка стегна | 20-24 | |
| • вертлюжна ділянка | 8-12 | |
| • діафіз | 12-16 | |
| Надколінок: | ||
| • поперечний | 6 | |
| • уламковий | 8-10 | |
| • крайовий | 4-6 | |
| Великогомілкова кістка: | ||
| • виростки зовнішній чи внутрішній | 8-12 | |
| • діафіз | 10-14 | |
| • внутрішня кісточка | 4-6 | |
| • заднійкрай | 4-6 | |
| Малогомілкова кістка | 4-6 | |
| Обидві кістки гомілки (діафізи) | 14-16 | |
| Двокісточковий перелом: | ||
| • двокісточковий перелом | 6-10 | |
| • двокісточковий перелом із переломом заднього краю великогомілкової кістки | 10-12 | |
| Кістки заплесни: | ||
| • таранна (надп'ясткова) | 6-8 | |
| • п'яткова | 8-10 | |
| • човноподібна | 6-60 | |
| • кубоподібна | 6-10 | |
| • клиноподібна | 4 | |
| Кістки плеснові | 4-6 | |
| Фаланги пальців | 3 | |
Біль – своєрідний психофізіологічний стан людини, що виникає внаслідок дії надпотужних та руйнівних подразників, які спричинюють органічні та функціональні порушення в організмі. Виникнення болю супроводжується рядом об'єктивних змін в організмі, які стосуються різних функціональних систем (дихання, кровообігу, забезпечення статики та кінетики організму тощо). Інтенсивність болю залежить від ряду чинників: типу вищої нервової діяльності людини, її психологічного настрою, емоційного фону, умов у яких перебуває людина. Можлива також уроджена відсутність болю – аналгія.
Під час патологічних процесів у внутрішніх органах біль виникає внаслідок порушення кровотоку; спазму гладкої мускулатури, розтягання стінок порожнистих органів; у разі запальних процесів у органах та тканинах. Патологічні процеси в паренхімі печінки, нирок, селезінки не викликають болю, у м'язах біль виникає внаслідок удару. У випадку пошкодження окістя та кісток біль має нестерпний характер. Об'єктивно оцінити біль у людини важко.
Заподіяння болю можна виділяти як самостійний вид ушкодження лише тоді, коли немає анатомічних ознак травми. У таких випадках експерт констатує відсутність ушкоджень та визначає, чи могло те насильство, яке доведене шляхом слідства (під час слідчого експерименту), дійсно заподіяти біль та не залишити морфологічних слідів.
Іррадіація – поширення больового відчуття за межі безпосередньо ураженої ділянки або органа; напр., біль у лівій руці під час стенокардії.
Ускладнення травми чи захворювання – вторинний відносно наявної хвороби (травми) патологічний процес, що виникає в зв'язку з особливостями патогенезу первинного (основного) захворювання в даного хворого або як непередбачений наслідок лікувальних заходів, що проводилися.
Значення ускладнення полягає в тому, що воно іноді є причиною смерті. Ускладнення поділяють на ранні та пізні. Між основним захворюванням та ускладненням завжди є причинний зв'язок (причинність). Вони виникають найчастіше через приєднання інфекції з розвитком флегмони, абсцесу, сепсису, остеомієліту тощо, а також процесів, пов'язаних із патологічною регенерацією кісток (несправжній суглоб) або неправильним співставленням уламків тощо. Незвичайний перебіг процесу через ускладнення зазначається у висновках експерта.
Самооборона – захист себе власними силами та засобами. Внаслідок самооборони, на тілі того, хто захищається, можуть виникати ушкодження, напр., рани на долоні (внаслідок хватання за клинок ножа), рани на тилі кисті (внаслідок ударів тупими або рубальними предметами під час самозахисту), дугоподібні садна та круглі або овальні синці біля рота, на шиї (у разі закривання рота нападником), садна та синці на плечах, руках, внутрішній поверхні стегон у жінок, яких ґвалтували, тощо.
Небезпечні для життя ушкодження (син. смертельне поранення) – ушкодження, що загрожують життю потерпілого в момент заподіяння або у випадку звичайного перебігу їх закінчуються смертю. Запобігання смерті шляхом надання медичної допомоги не береться до уваги в разі визначення рівня небезпеки для життя таких ушкоджень. До ушкоджень, небезпечних для життя, належать: проникні поранення черепа, у т.ч. без ушкодження мозку; вивихи шийних хребців; рани живота, які заходять у черевну порожнину тощо. Міра небезпеки визначається за відповідними "Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень".
Втрата органа та його функцій – належить до ушкоджень, які не становлять небезпеки для життя, але є тяжкими за наслідками.
Під втратою органа слід розуміти: втрату язика (мови), тобто втрату здатності висловити свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих; втрату руки, ноги, тобто відділення їх від тулуба, або втрату функцій внаслідок паралічу тощо (відділення всієї кінцівки або ампутацію на рівні не нижче ліктьового та колінного суглобів); втрату плідної спроможності. Під функцією слід розуміти специфічну діяльність певного органа чи організму.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження“ на сторінці 2. Приємного читання.
