Смерть клінічна – стан організму, що настає після припинення серцевої діяльності та дихання та триває 3-5 хв., тобто до початку незворотних змін у вищих відділах ц.н.с.
Смерть індивідуальна – момент, коли під час розвитку смерті порушується інтегративна діяльність ц.н.с.; життєдіяльність інших органів та тканин, у т.ч. і стовбурної частини головного мозку, ще може бути поновленою. Індивідуальна смерть розвивається через короткий проміжок часу (3-6 хв.) після клінічної смерті.
Смерть біологічна – останній етап помирання, що характеризується розвитком у організмі незворотних змін. У різних тканинах та органах ці зміни розвиваються не одночасно.
Проміжок часу між смертю клінічною та смертю біологічною називають "проміжним життям” це одна з фаз помирання (проміжна стадія).
“Смерть клітинна” – проміжок часу від моменту настання смерті організму як цілого до повної загибелі окремих органів та тканин; клітинна смерть триває до 20 год. і характеризується наявністю суправітальних реакцій у тканинах, що переживають. Переживання тканин у судово- медичній практиці дозволяє визначити давність настання смерті.
Смерть мозку (син. мозкова смерть) – патологічний стан, пов'язаний із тотальним некрозом головного мозку, а також перших шийних сегментів (С1-2) спинного мозку зі збереженням серцевої діяльності та газообміну за умови безперервної штучної вентиляції легень. При цьому збільшується маса головного мозку, тканина його стає в'ялою, з'являються субарахноїдальні крововиливи, у шийних сегментах спинного мозку іноді спостерігається картина геморагійного інфаркту.
Смерть мозку зумовлена припиненням кровообігу в головному мозку, що виникає внаслідок швидкого підвищення внутрішньочерепного тиску до рівня системного артеріального тиску. Діагностується мозкова смерть за даними електроенцефалографії, яка свідчить про т.зв. електричне мовчання кори головного мозку. Поняття "смерть мозку” не ідентичне поняттю "смерть біологічна”, хоча вона настане обов'язково. Час, протягом якого під час мозковій смерті може зберігатися, або медикаментозно підтримуватися більш або менш адекватна серцева діяльність, за умови виконання штучної вентиляції легень, коливається від кількох годин до 5- 6 діб, іноді до 4 тижнів. Для констатації смерті мозку використовується електроенцефалографія – метод електрофізіологічного об'єктивного дослідження функціонального стану головного мозку, який грунтується на графічній реєстрації його біопотенціалів.
Смерть уявна (летаргія) син.: "мале життя", істеричний сон, летаргічний сон, уявна смерть – стан патологічного сну з більш-менш виразним ослабленням фізіологічних проявів життя, з нерухомістю, значним зменшенням обміну та зменшенням або відсутністю реакції на звукові, тактильні та больові подразники. Причини виникнення летаргії до кінця не з'ясовані.
У судово-медичного експерта іноді виникає необхідність встановити або виключити факт летаргії під час огляду трупа на місці події. У разі підозри на уявну смерть слід надати першу медичну допомогу та направити потерпілого до лікарні. Якщо летаргія не діагностується, то можливий розтин "трупа" уявно померлої людини, що в судово-медичній практиці трапляється дуже рідко, бо на час розтину вже є вірогідні ознаки смерті (трупні плями, задубіння трупа тощо).
Таким чином, помирання людини це складний багатоетапний процес, який можна зобразити схематично (мал. 167).
У судовій медицині традиційно розрізняють насильницьку та ненасильницьку смерть.
Насильницька смерть – категорія смерті, яка визначається тим, що смерть людини настала внаслідок ушкоджувальної дії на організм різних чинників навколишнього середовища. Залежно від характеру зовнішніх чинників розрізняють насильницьку смерть від механічних ушкоджень, гострої гіпоксії, дії критичних температур, електрики, променевої енергії, високого та низького атмосферного тиску, отруєння тощо.
У соціально-правовому відношенні виділяють групи обставин та умови, за яких чинник навколишнього середовища був спрямований на людину та призвів до насильницької смерті. Такі обставини та умови об'єднані в юридичних поняттях роду насильницької смерті, якими є вбивство, самогубство та нещасний випадок. Питання про рід насильницької смерті визначається не судово-медичним експертом, а органами слідства та судом за даними судово-медичної експертизи та з урахуванням обставин конкретного випадку. Цей рід смерті є юридичним поняття та вимагає визначення з урахуванням умислу та заподіяння ушкоджень.
Мал. 167. Схематичне зображення фаз помирання (W. Dürwald): A – у випадку повільного помирання; Б – у випадку швидкої смерті.
Насильство – певна дія на людину різних чинників навколишнього середовища, що, порушуючи фізіологічні функції або анатомічну цілісність тканин та органів, призводять до розладу здоров'я, або до смерті. До таких чинників належать: механічна травма, вплив критичних температур, електрики, хімічних речовин, атмосферного тиску, іонізуючого випромінювання тощо. Заподіяні шляхом насильства ушкодження є предметом слідства та об'єктом судово-медичної експертизи. Наслідком насильства є знаки насильства – сліди, що виникають на шкірі від дії зовнішніх чинників (садна, синці, рани тощо). Під час експертної оцінки знаків насильства слід мати на увазі можливість їх штучного походження з метою симуляції нападу, пограбування тощо.
Убивство – навмисне або через необережність протиправне позбавлення людини життя; рід насильницької смерті. Воно може бути заподіяне шляхом фізичної дії на організм людини (заподіянням механічних ушкоджень, задушенням тощо), з використанням природних сил та явищ (утоплення, переохолодження тіла), а також джерел підвищеної небезпеки (електричний струм, автотранспортні засоби, різні механізми тощо). Убивство може бути наслідком бездіяльності особи, обов'язком якої є відвернення небезпечних для життя обставин, якщо була така можливість. У всіх випадках між діями та бездіяльністю винного та смертю потерпілого має бути визначеним причинний зв'язок (причинність), у розкритті якого значна роль належить судово-медичній експертизі. Установлення факту вбивства – прерогатива органів слідства та суду.
Судово-медичний експерт повинен визначити наявність ушкоджень та визначити зв'язок їх із настанням смерті. Оскільки умисел або необережність неможливо визначити шляхом аналізу ушкоджень, що стали причиною смерті внаслідок дії, або бездіяльності іншої особи, судово- медичний експерт діагностує лише категорію смерті (насильницька, ненасильницька) та її вид (причину), але не рід смерті (убивство, самогубство, нещасний випадок).
Самогубство (син. суїцид) – умисне позбавлення себе життя; один із різновидів насильницької смерті. Воно може бути заподіяне активним (нанесення ушкоджень, повішення, утоплення, отруєння тощо) та пасивним шляхом (голодування). У всіх випадках самогубства труп обов'язково підлягає судово-медичній експертизі. Визначення самогубства як роду насильницької смерті не належить до компетенції судово-медичний експерта, бо не може бути визначене лише за даними медичного характеру та є прерогативою судово-слідчих органів. Незакінчене самогубство – суїцидальна спроба, буває істинне та демонстративне – з метою залякування оточуючих.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VIII. Судово-медична експертиза трупа“ на сторінці 2. Приємного читання.
