– заподіяні внаслідок інсценування іншого виду смерті;
– заподіяні внаслідок розчленування трупа.
Наведемо ознаки основних процесів, що притаманні зажиттєвим ушкодженням.
Запалення – комплексна місцева судинно-мезенхімальна реакція на ушкодження тканини, зумовлена дією різних агентів. Наявність мікроскопічних ознак запалення в зоні ушкодження (альтерації, ексудації, проліферації) є ознакою зажиттєвосгі ушкодження. Запалення буває альтеративним (некроз, дистрофія тканини), ексудативним (катаральним, серозним, фібринозним, геморагійним, гнійним, змішаним), проліферативним (специфічним та неспецифічним), а за перебігом – гострим, підгострим та хронічним. Демаркаційне запалення – зона запалення, що утворюється на межі живої тканини з відмерлою (навколо інфаркту, рани, пуповини у новонароджених тощо). Розвиток реакції запалення внаслідок дії крайніх температур (опіки та обмороження) є ознакою зажиттєвості ушкодження.
Дистрофія – патологічний процес, який розвивається внаслідок порушення обміну речовин і характеризується накопиченням невластивих тканині за якістю або кількістю речовин (білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин або складних сполук). Тяжкі дистрофії розвиваються внаслідок інтоксикації, порушень кровообігу тощо і можуть призводити до значних розладів функцій органів та бути причиною смерті. Наприклад, у осіб, що мали внаслідок травми внутрішньосудинний гемоліз із колапсом та згущенням крові, розвивається гемоглобінурійний нефротичний синдром. Це патологічний стан, який характеризується появою в сечі гемоглобіну та, у зв'язку з цим, розвитком дистрофічних змін в епітелії ниркових канальців. Морфологічні зміни в нирках полягають у наявності гемосидерину в канальцях нефронів та обгурацією їх кров'яним детритом. Можливий тромбоз судин. Селезінка та печінка дещо збільшені. У кістковому мозку – картина реактивного еритропоезу, еритрофагоцитоз. Причиною смерті є уремія. Гострий гемоглобінурійний нефротичний синдром є морфологічною ознакою зажиттєвосгі внутрішньосудинного гемолізу.
Некроз – змертвіння, відмирання частин тканини або органа живого організму, яке супроводжується необоротним припиненням їх життєдіяльності.
Некроз життєво важливих органів може бути причиною смерті, наприклад, інфаркт міокарда, ішемічний некроз головного мозку, некроз коркової речовини нирок (некронефроз), прогресуючий некроз печінки, гострий панкреонекроз. Некроз може закінчуватися організацією некротизованої тканини, регенерацією, утворенням кісти в головному мозкові, приєднанням гнійної інфекції тощо.
Регенерація – відновлення структур організму в процесі життєдіяльності (фізіологічна регенерація) та відновлення структур, які були втрачені внаслідок патологічних процесів (репаративна регенерація). Репаративна регенерація буває повною – відновлення втрачених структур аналогічними тканинами (регенерація епідермісу, епітелію слизових оболонок тощо) і неповною – поява, як правило, замість втраченої тканини сполучної або жирової тканини. Регенерація – провідний механізм одужання у випадку більшості травм.
Важливим чинником судово-медичного визначення зажиттєвості є судинні реакції.
Кровотеча – вихід крові за межі судини внаслідок порушення цілісності або внаслідок підвищення проникності її. Кровотеча буває від розривання, розрізання, роз'їдання патологічним процесом (пухлина, гнійне запалення тощо) стінки судини, а також внаслідок підвищення її проникності – діапедезні кровотечі (у разі наявності авітамінозу С, гіпоксії, лейкозу тощо). Кровотеча буває зовнішньою та внутрішньою. Під час внутрішньої кровотечі кров може накопичуватися в порожнинах перикарда (гемоперикард), плеври (гемоторакс), черевній порожнині (гемоперигонеум). Масивна кровотеча зумовлює розвиток гострої анемії, яка буває безпосередньою причиною смерті. Повільна, але тривала кровотеча може спричинити хронічну анемію.
Крововилив – окремий вид кровотечі, коли кров накопичується в тканинах. Накопичення крові буває у вигляді просочування тканини – геморагійна інфільтрація. Площинні крововиливи, наприклад, у шкірі, слизових оболонках – синці, а точкові – петехії або екхімози. Інший варіант крововиливу – накопичення крові в тканині з утворенням порожнини – гематома. Дрібні крововиливи в життєво важливі органи, наприклад, у стовбур головного мозку, можуть також бути причиною смерті. Зокрема, підоболонкові крововиливи, що часто розвиваються внаслідок черепно-мозкової травми та бувають причиною смерті, слід диференціювати з посмертними, які розвиваються під час спалення та замерзання трупа.
Синець (син. синяк) – крововилив у шкірі та прилеглій клітковині, що утворився внаслідок перпендикулярної або близької до цього напрямку дії удару тупого твердого предмета. Крововилив розвивається через розрив кровоносних судин. Синці мають судово-медичне значення, бо є свідченням насильства – дії тупого твердого предмета. Локалізація крововиливу в переважній більшості випадків збігається з місцем дії травмувальної сили, але іноді під дією своєї маси кров у рихлій клітковині переміщується вниз. Глибокі синці спочатку не видно, бо вони з'являються через певний час, іноді у віддаленому місці. Інколи синці за формою нагадують контактувальну поверхню травмувального предмета або мають неправильну, чи овальну форму. Розміри синців залежать не лише від кількості крові, що вилилась, а й від щільності клітковини. Товсті та глибоко розташовані синці – синього кольору (шкіра в зоні синця може бути трохи піднята), а тонкі та поверхневі – червоного. Із часом колір синців змінюється внаслідок перетворення гемоглобіну, що дає змогу визначити давність ушкодження. Синці є головною ознакою зажиттєвості ушкоджень.
Одним із методів визначення зажиттєвості ушкодження, зокрема, странгуляційної борозни, є проба Бокаріуса. Виконується так: у зоні найвиразнішої ділянки странгуляційної борозни вирізають шматок шкіри разом із незміненою тканиною, ретельно відділяють підшкірну основу, кладуть між двома предметними стеклами, затискають пальцями та роздивляються навпроти світла. Наявність дрібних крововиливів уздовж борозни, особливо в крайових валиках, свідчить про її зажитгєвість. Пробу запропонував М.С. Бокаріус у 1902 році.
Ознакою зажиттєвості ушкодження є також шок – типовий, що розвивається фазово, патологічний процес, який виникає внаслідок розладу нейрогуморальної регуляції, зумовленої екстремальними впливами (механічною травмою, опіком, електротравмою тощо); характеризується значним зменшенням кровообігу тканини, непропорціональним рівню обмінних процесів, гіпоксією та пригніченням функцій організму. Виокремлюють такі види шоку: больовий екзогенний (травматичний, опіковий, внаслідок електротравми); больовий ендогенний (кардіогенний, нефрогенний, абдомінальний, печінковий); гуморальний (гемотрансфузійний, анафілактичний, інсуліновий, токсичний у разі травматичного токсикозу); психогенний (прояв реактивного психозу).
Жирова емболія є ознакою зажиттєвості ушкодження. Вона являє собою перенесення течією крові краплин жиру діаметром 6-8 мкм та більше. Виникає в момент ушкодження або через певний час (через декілька годин або навіть діб). Розрізняють легеневу та мозкову жирову емболію, залежно від переваги симптоматики. Діагноз жирової емболії є достовірним лише у випадку, якщо труп не має ознак гниття. Д ля дослідження беруть легені з декількох ділянок, міокард правого та лівого шлуночків, головний мозок (кора, біла речовина півкуль, судинне сплетіння, мозочок), спинний мозок, нирки та інші органи. Після відповідної фіксації та підготовки тканини без застосування спиртів, гістологічні препарати фарбують для виявлення жиру (судаковими барвниками).
Про зажитгєвість ушкодження свідчать також інші види емболії (повітряна, газова, тромбоемболія, тканинна, сторонніми речовинами тощо).
За активністю та кількістю певних ферментів можна визначити факт зажиттєвості ушкодження та давність заподіяння механічного ушкодження м'яких тканин та внутрішніх органів.
Давність заподіяння ушкодження
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Судова медицина» автора Герасименко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зажиттєвість ушкодження“ на сторінці 2. Приємного читання.
