Розділ «68»

Відкрила старенька.

– Заходьте, заходьте! – звернулася старенька до Тетяни так, мовби саме її й чекала. – Чай уже нагрітий! Напевно, дві доби їхали, втомилися ж!

Поставивши в коридорі візок із сумкою, Віктор обернувся до не менше од нього здивованої виявленою гостинністю Тетяни й попросив саму на вулицю не виходити. Пообіцяв приїхати за нею через дві години.

З машини Віктор подзвонив Георгію.

– Ну що, – сказав невидимий Георгій, – погодуєш її де-небудь, і їдьте в Кончу-Озерну. Допоможи їй розпитати цього письменника, може, він щось ще згадає! Подзвониш, коли повернетесь!

За дві години, які він дав Тетяні, щоб вона привела себе в порядок, Віктор устиг перекусити в «МакДоналдсі» й заїхати в госпіталь до Мишка Занозіна.

– Ну як там? – запитав Мишко, киваючи у бік вікна.

– Усе гаразд, зима вже…

– А справи?

– Справи набирають швидкості. Якщо ще місяць тут полежиш – можеш запізнитися до фіналу!

– Мені ще два тижні, – сказав, усміхаючись, Мишко. – Щоправда, потім сказали у військовий санаторій, в Одесу їхати.

– Ось там і погуляєш, якраз сезон військових пенсіонерів і пенсіонерок!

– Ну тебе к бісу! Мені Щур квартиру пообіцяв!

– Він сказав: «Якщо виживеш?» – запитав Віктор.

– Точно!

– Це він тебе підбадьорити хотів або думав, що ти непритомний і нічого не чуєш!

– Апельсинів хочеш?

Відмовившись від апельсинів і потиснувши все ще слабку долоню стажиста, Віктор вийшов із палати.

За годину вони вже в’їжджали з Тетяною на територію письменницького селища. Під’їхали до огорожі, за якою височів новий цегляний будинок.

Валентин був вдома і цього разу мав напрочуд свіжий вигляд. Не кажучи зайвих слів, він пропустив їх у коридор. Таня зняла з голови пухову хустку, і Віктор, чіпляючи своє сіре пальто на дерев’яну стоячу вішалку, розглянув нарешті саратовську гостю. На вигляд їй було років тридцять п’ять, русяве волосся трохи кучерявилось, але надто правильними хвилями. Відразу стало зрозуміло, що нещодавно вона накручувала його на бігуді. Маленький акуратний носик і великі круглі очі, які вона примружувала, коли вдивлялася в щось або в когось. Видно, була короткозора, але не хотіла носити окуляри.