Розділ «68»

І Віктор побіг, тримаючи в піднятій руці картон із прізвищем. Зупинився біля другого вагона – пасажири тільки-тільки починали виходити, виносити торби та валізи.

Він одійшов майже до краю платформи і, піднявши картон над головою, почав дивитися на всі боки. Йому було видно всі три купейні вагони потяга. Пасажири виходили вже жвавіше, поспішали – хто до підземного переходу, хто в інший бік.

Віктор, нервуючись, зробив кілька кроків наперед, вдивляючись в обличчя пасажирів, що проходили повз нього.

Краєм ока помітив, як на його картон із подивом подивилася невисока жінка в пуховій хустці та довгому, начебто з чужого плеча, плащі-пальті сірого кольору. Він тут же обернувся і зустрівся з нею поглядом. Вона тягнула за собою візок, до якого була прив’язана невелика господарська сумка.

– Я не Ценська, – мовила вона, зупинившись перед Віктором. – Я – Кравченко.

Віктор із жалем зітхнув, подумавши, що привернув увагу звичайної міської божевільної. Кинув погляд навкруги і вище підняв картон.

– Я не переходила на його прізвище, – розгублено мовила жінка.

– Ви – дружина Миколи Ценського? – До Віктора повернулася зосередженість, і він привітно всміхнувся.

– Так, я дружина Колі… Мені говорили, що можуть зустріти, та я не вірила…

– Ходімо, у мене машина, – перебив її Віктор.

Узяв візок і сам покотив його за собою. Йшов швидко, Тетяна ледве встигала йти поряд. Одначе не вмовкала. Видно, так виявлялась її радість од того, що її зустріли в чужому місті.

– …я так боялась їхати… і вони мене відмовляли… але як же? Адже потрібно знайти його, нам жити ніде!.. Синові вчитися пора…

– А хто вас відмовляв? – запитав Віктор, коли вони спускалися в підземний перехід.

– Василь Гаврилович і цей, Борис… він і як його по батькові не назвав, ввічливий такий… грошима допомагав…

Імена цих людей ні про що Віктору не говорили. Ясно було, що це люди Рефата.

– Тільки знаєте, на готель у мене може не вистачити, я не рахувала… у вас готелі дорогі?

– Не турбуйтеся, – Віктор на ходу подивився в її благальні очі. – Ми для вас квартиру знайшли в центрі, платити не потрібно…

– Ой, вельми дякую! Господи, слава богу, що є ще добрі люди!..

Машина стояла неподалік на автостоянці. Віктор, засунувши візок із сумкою в багажник і всадовивши дружину Миколи Ценського на заднє сидіння, завів мотор.

Приїхали за вказаною Георгієм адресою. Виявилося, що це був будинок біля Бессарабки, в якому розміщувався кінотеатр «Орбіта». Вхід у парадне був у дворі. Віктор піднявся з Тетяною на третій поверх, подзвонив у потрібні двері.