Розділ «52»

– Ну як, душ прийняв? – запитав Георгій.

– Ні, зате пообідав добре.

– Тоді слухай головну новину. Сьогодні вранці загинула вдова Броницького.

– Як загинула? – обличчя Віктора враз напружилось.

Іра взяла свою чашку з кавою і тихенько вийшла, щоб не заважати чоловікові розмовляти.

– Дивно загинула. Йшла кудись уздовж дороги біля будинку й потрапила під автомобіль. Свідків немає, але водій машини стверджує, що її штовхнули під колеса. Думаю, що не бреше. Як там її синок?

– Його там немає, – відповів Віктор.

– От тобі й на! А де ж він?

– Його забрала з коледжу посольська машина. Сказали, що з його матір’ю стався нещасний випадок, і відвезли. Щоправда, в посольстві кажуть, що це неправда, там ніхто нічого про нього не знає…

– А коли це було?

– Його відвезли три дні тому.

– А нещасний випадок з мамою стався тільки сьогодні. Цікаво… Невже у нас із Англією така різниця в часі?! Та-а-ак… Отже, значить, даремно з’їздив?

– Чому ж, гадаю, що недаремно. Послухав лекції з боротьби з відмиванням мафіозних грошей, привіз список банків, помічених у підозрілих операціях…

– Ну і з колегами з різних країн, напевно, познайомився?

– Так.

– Ну тепер чекай до себе інтересу з іншої організації… Гаразд, повернімося до справи. Їдь зараз на роботу, уточни, що там нового з приводу вдови. Я тобі ввечері передзвоню.

«Ввечері, – подумав Віктор, уже заховавши мобільний до кишені та подивившись у вікно. – Вже майже вечір…»

Витягнувши з сумки куплену для майора Криська картонну упаковку ірландського пива «Кеффріс», рекомендованого Войтеком як краще пиво у світі, Віктор переклав її в пакет і, заглянувши в кімнату, пообіцяв Ірі повернутися години через три-чотири.

Заходячи в райвідділ, він звернув увагу на відсутність своєї «мазди» там, де вона зазвичай стояла.

– Що, Занозін поїхав кататися? – запитав він у чергового, що ліниво стояв біля входу і тримав обидві руки поверх «калашникова», що висів біля пояса.