Розділ «52»

«Мазда» повільно покотила по хвилястій і звивистій «дорозі життя», а Віктор зайшов у парадне.

Удома було чисто і світло, мовби прибирання було спеціально до його приїзду.

Іра зустріла його радісно. Поцілувала.

– Умивайся і на кухню! – лагідно скомандувала вона.

– А де Яночка? – запитав Віктор.

– Щойно заснула.

Вони сиділи вдвох за кухонним столом і з апетитом наминали домашні пельмені. Віктор уже відійшов од відчуття дороги. Завіконне сонце передавало йому свою бадьорість, і разом із бадьорістю у нього виникло почуття удачі, вже спійманої за хвіст і майже ручної. У внутрішній кишені піджака лежав конверт із фотографіями, які могли напевно вивести його на потрібних людей. Тепер у нього були козирі, яких не було навіть у Георгія.

І знову думка про Георгія викликала у Віктора злегка іронічну посмішку. Мовби він подумки і беззлобно мстився Георгію за те, що той ставиться до нього, як до якогось хлопчиська, не здатного приймати рішення.

– Ти чого усміхаєшся? – запитала дружина.

– Та так, згадав дещо, – відповів Віктор.

– А ти пам’ятаєш, що завтра Яночці сім місяців?

– Хіба ж це дата? – здивувався Віктор.

– До року відзначають кожен місяць, а потім уже тільки рік…

– І як же ти хочеш відзначити?

– Та ні, я не про це! Ти їй що-небудь привіз?

Віктор замислився. Ірі він привіз косметичний набір, куплений у «дьюті-фрі» в Гетвіку за двадцять фунтів. Просто підглянув, що купувала одна молода жінка, і купив те саме. А ось про донечку не подумав, точніше, гадав, що їй ще рано подарунки купувати.

– Ні, нічого.

– Не страшно, можна й тут купити, – махнула рукою Іра. – Давай тарілку, я тобі ще покладу!

Відчуття удачі поступово витіснялося відчуттям ситості. Все швидше і швидше відходив у минуле сьогоднішній політ, та й уся ця поїздка до Англії. Вже хотілося скоріше опинитися на роботі й посидіти там годинку на самоті, розклавши на столі отримані від Войтека фотографії. Подумати, як діяти далі.

Мобільний задзвонив, коли вони з Ірою пили каву.