Розділ «Під горою, під Калитвою »

Ярема став щось їм кричати татарською, але діти мовчали, поглядаючи з-під лоба на крикливого чоловіка. Андрій зрозумів, що Ярема питає, де вони в дідька тут взялися і чому скакали їм назустріч...

У полі з’явилися ще чотири вершники, які мчали щодуху, волаючи щось по-татарськи. Ярема замовк, і вони з Андрієм, не ховаючи щабель, стояли в очікуванні подальших подій. Татарські вершники підскакали до гурту, і один із них став щось говорити ламаною слов’янською мовою. Тут до нього звернувся Ярема, і вони про щось стали сперечатися. Зрештою Ярема розгнівався і, плюнувши у бік того, з ким розмовляв, крикнув Андрієві:

— Поїхали звідси! Нехай самі розбираються!

Дорослі татари погукали тих татарчат, що встигли розсіятися по полю, і, начитуючи щось, погнали туди, звідки ті прискакали. Хлопці бачили, як комусь зі старших татарчат ще й перепало бунчуком по спині. Потім татари повернулися до козаків, і Ярема продовжив розмову зі старшим уже в спокійному тоні.

Порозумівшись із козаком, вони, вишкіряючи зуби, посміхалися та протягнули правиці спочатку Яремі, а потім Підлужному. Хлопцям нічого не лишалося, як також посміхатися і ручкатися. Татари, задоволені вирішенням суперечки з подорожніми козаками, махнувши руками, поспішили вслід малолітнім бешкетникам.

Хлопці на деякий час затримались і, озираючись, знову прив’язали Орлика позаду Буйка та заспішили далі на схід, у бік села Рудька. Неквапливо рухаючись, Ярема став розповідати Андрієві про цих, дідько б їх узяв, татар. Розповів, що вони тут проживають уже декілька років, після сварки їхнього хана Каламбета з Іслам-Гіреєм.

Перед загрозою неминучої загибелі всього роду хан вивів своїх у козацькі володіння. У Запорозькому Коші татарам дозволили оселитися подалі від свого ворога, але треба було прийняти православ’я. Тепер вони християни, але живуть тут одноосібно. Їхні діти так бавляться... Татари вибачилися, а малечу свою самі відчухрають. Трішки помовчали, а потім Ярема, немовби сам до себе, промовив:

— А якби ми не були козаками та зброї не мали, що б оті татарчата робили далі?

Заїхали в село, яке звалося Рудька, і, допоки була світла пора, продовжили рухатися. Проте стало швидко сутеніти, і козаки спішилися побіля гори, яка невідомо звідки й з’явилась, а під нею стояла гарна хата зі стайнею та декількома хлівами.

— Давай тут проситися на ніч... Може, в такій оселі та й люди хороші! — запропонував Підлужний і постукав у ворота.

З подвір’я почувся голос господаря, і, коли відчинилися ворота, назустріч ступив дядько, який на півголови був вищий за Андрія.

— Доброго вечора вам! Пустіть на нічний постій двох козаків з кіньми! — швидко промовив Підлужний і повів рукою у бік Яреми, який тримав коней за поводи.

Господар обдивився Андрія з Яремою з голови до п’ят, і хоча щось йому заважало запросити хлопців зараз же, усе ж безрадісним голосом промовив:

— Та, бачите, нам і самим тіснувато, а ще й діти... Але якщо ви тільки вдвох, то заходьте...

— Ми спатимемо де завгодно. Тепло потрібне і фураж коням... А про платню домовимося, — прохав Андрій, і господар відступився у дворище, щоб відчинити ворота.

Будинок виглядав досить пристойно, а з хлівців та стайні чулися ревіння корів, поросячий вереск та блеяння баранчиків. Завели коней до стайні, і господар гукнув:

— Олексію, Тарасе!.. Швидше допомагати козакам!

Хутко з’явилися двійко круглолицих парубчаків і стали поратися біля коней. Господар, узявши Андрієві горби в одну руку, а Яремині — в другу, попрямував до хати, а хлопці — слідом за ним, дивуючись неабиякій силі цього дядечка.

Зайшли в сіни, і господар крикнув, щоб відчинили двері у господу. На порозі з’явилась молода дівчина. Уклонилася до батька та до хлопців і хутко поспішила назад. Зі світлиці було видно ще одні двері, розташовані на протилежному боці стіни. Там же стояла й піч з прилаштованою до неї довгою кабицею. Козаки привіталися та перехрестилися до образів.

— Так, дівчата, оці козаки у нас ночуватимуть... Погодуйте і постеліть на долівці у світлиці, — розпорядився, ні до кого не звертаючись, господар.