Розділ «Шляхи розходяться »

Підлужний, тримаючись за мотузку, знову рушив уперед, і тут знову почув гучний тріск від плоту. Тепер коні захвилювалися і стали штовхатися боками. Андрій, побачивши неспокій своїх жеребчиків, крикнув їм заспокійливим голосом:

— Орлику, стояти! Буйко, тримайся спокійно!

Андрієві скакуни заспокоїлись, і регата коней також перестала розхитувати пліт. Добре, що до протилежного берега було вже недалечко. Пліт підсовувався до обледенілого настилу, і Андрій побачив, як він уже заковзав по ньому. Через якусь мить і він сам уже ступив на настил і, оглянувшись, побачив, що Ярема йде позаду нього.

Перевізники прибирали переднє риштування і посміювалися, поглядаючи на Андрія. Той, побачивши посмішки молодих перевізників, зауважив:

— Я не за себе... За коней лячно стало!

Тоді один із них, доброзичливо глянувши у бік Андрія, весело промовив:

— Хай би й луснула крига! Пліт залишився б у воді... Ми влітку на ньому перевозимо, а взимку ще й полози набиваємо!

Підлужний розуміюче кивнув головою і вже зі сміхом, погоджуючись із перевізником, відказав:

— Та я знав про це, але ж коні не винні... Вони ж цього не знали!

Цю розмову почув Ярема, і молоді хлопці та козаки сміялися, виводячи коней з плоту. Андрій перебрав повід із рук перевізника і повів скакунів по пологому берегу, віддаляючись від перевозу. Його наздогнав Ярема, і вони заходилися лаштуватися до подальшого шляху на Присамарщину.

Обидва коня тиснулися головами до Андрія, і він став нахвалювати скакунів та погладжувати по щелепах. Відчувалося, що вони задоволені такою увагою хазяїна. Андрій не став зволікати. Підійшовши до Буйка, скочив у сідло. Зрушили з місця і, оглянувшись, ще раз подивилися на місце перевозу.

— А все ж гарні хлопці ці перевізники!.. Упевнено вели пліт. Я, було, перелякався за коней. Ти ж бачив, як вони харапудилися?.. — не вгавав Андрій.