Розділ «Шляхи розходяться »

— Не дивуйтеся... Тут і при ляхові в усіх папери перевіряли здавна... Звати мене Гнатом, а прізвище — П’ятибрат. Мене добре всі знають на цьому березі і на тому, в Кременчуці. Відпочивайте, хлопці... У мене безпечно. Ми тут із братами тримаємо перевіз по обидва боки. І коней ваших доглянуть, служники потертості помажуть...

Нарешті козаки разом зі служником, який тягнув їхні торби, пішли до окремої хатинки на дворищі.

По лівий бік від дверей палахкотіла вогнем піч, і в хатині було дуже тепло і затишно. Посеред хати стояв видовжений добротний стіл, а з покуті та зі стін дивилися лики святих. На ікони в дорогих рамах були напнуті цвітасті рушники.

Хлопці перехрестилися до покуті і стали роздягатися, а служника попрохали принести ще два цеберка води. Андрій оглянув хатинку і відзначив упорядкованість у ній: по різні боки господи стояли два поли, застелені ліжниками, на сволоку висіли оберемки пахучих трав, над столом на міцному стояку висіли дві лоївки, що добре освітлювали приміщення. Долівка була застелена половиками, що створювали затишок у цьому прихистку для мандрівників.

— Відіспимось перед дорогою... Навряд чи на шляху ще стрінеться така господа! — радісно промовив Ярема, і вони обидва, задоволені прихистком, безтурботно розсміялися.

Служник приніс два цеберка холодної води і пообіцяв через короткий проміжок часу доправити з шинку смаженої свинини та горілки, яку хлопці замовили, щоб обігрітися з дороги. Тільки-но встигли помитися, поливаючи один одному з ковша, як відчинилися двері і до господи завітав служник, несучи перед собою їхню вечерю. Поставив горщики на стіл і з радісною усмішкою випалив:

— Кажіть, чого вам треба... Звати мене Хомою, а прізвище — Кріпак. Я тут неподалік буду. Мені б трішки грошей від козаків...

Андрій дістав два гроша, простягнув Хомі, і той, вдячно кивнувши головою, вийшов з господи. В оселі смачно пахтіло смаженим м’ясом, і зголоднілі хлопці, помолившись перед образами, із задоволенням стали трапезувати.

Уранці Хома розбудив козаків, гупаючи у двері, і передав їм, що перевізний пліт вже скоро потягнуть на протилежний бік. Хлопці вмилися холодною водичкою і пригостилися смаженою яєчнею з рум’яними шматками сала, запили кислим сирівцем і вийшли з господи. Попрямували до перевозу, щоб якомога скоріше переправитися на Лівобережжя.

Зовсім поряд уже бурлив люд, і побратими, тримаючи за вузди коней, підійшли до перевізників. Привітавшись, Андрій став домовлятися про перевезення двох козаків і трьох коней.

Андрій спостерігав за дивним, на перший погляд, виглядом перевозу. На замерлому дерев’яному настилі стояв чи то здоровенний пліт, чи то сани, а з-під нього виглядала товстелезна мотузка, що підходила до двох велетенських коловоротів, які поєднувалися між собою вирубаними в них зубцями. Тут же стояли коні зі звичайною збруєю, але замість воза — голоблі, до яких були вплетені кінці товстої мотузки. Перевізник, взявши гроші з хлопців, примусив зняти з коней торби і покласти за решітчасту загорожу. Поглянувши на здивованих козаків, кинув:

— Так треба...

Коли вже на плоту було шестеро коней і одні сани, він щось сказав молодому помічнику, і той заволав на протилежний бік, до якого було більше ста сажнів:

— Дядьку Луко! Ми рушаємо!..

З того боку почувся голос перевізника:

— Рушай!

Молодий перевізник злегка підстьобнув двійко коней, і ті слухняно пішли по колу, накручуючи мотузку на велетенське колесо. Коли пліт-сани віддалилися від берега сажнів на тридцять, старший перевізник гукнув до гурту людей:

— Ставайте обережніше! Крига ще молода!

Люди, витягнувшись ланцюгом, ішли віддалік від плоту, обачливо давлячись під ноги. Андрій чеберяв майже одним із перших, позаду рухався Ярема, тримаючи на плечах пов’язані поміж собою торби. Пліт-сани досяг середини річки, і ті, хто ступав за плотом, почули потріскування льоду. Люди у задніх рядах, почувши цей тріск, кинулись назад, а Андрій схопився за товсту мотузку, яка була поряд і від натягу аж танцювала, рухаючись вниз-угору. З протилежного берега, побачивши, що гурт людей захвилювався, крикнули:

— Йдіть помалу!.. Крига завжди тріщить, допоки не вдарять водохресні морози!