Розділ «Замах на Подолі »

Підлужний з Яремою вмостилися на санях, та Матвій, проїхавши з версту, зупинився.

— Чекатимемо тут вашого старшого і решту козаків. Ми так домовлялися, — повідомив візник і, діставши люльку, довго припалював тютюнець.

Невдовзі з’явилися розчервонілі від пішої ходи Пилипенко з Білим. Коли їздовий рушив, Макар, рубаючи фрази, схвильовано промовив:

— Повертаємося без одного... Загинув Олежа Капелюжний. Посіпаки польські застрелили... Завтра поховають його без нас. Я порозумівся з Філаретом при Пирогощі...

Більше ні про що в дорозі не розмовляли, а, прибувши до свого табору, швидко вмилися снігом і повечеряли в теплому наметі. Подякували Глібові Матвієнку за турботу та пом’янули убієнного Олега...

Два дні спозарання виїздили в місто. На санях, а коли й пішим ходом снували у різних напрямках. Де був у той час Богдан, не знав ніхто. Наступного дня, увечері, стало відомо, що сотня має вирушати до Чигирина.

Знову з’явився Лаврін Капуста і подякував козакам і особисто Макарові Пилипенку за те, що протидіяли замаху на Хмельницького. Андрію було подаровано пістоль, інкрустований чудернацькими вензелями, а Макарові — іменну шаблю з написом: «Хороброму — від гетьмана».

У сотні всі знали про їхню сутичку на Подолі і з повагою ставилися до Макара та Андрія, а особливо після того, як сотні було подаровано на гурт сто злотих від Хмельницького. Окрім того, Макарові та Андрію було залишено гарний міщанський одяг для особистого використання.

Уранці, зі сходом сонця, Петро Гусак повів свою сотню з Києва. Зупинившись на недовгий проміжок часу на пагорбі, козаки прощалися з містом, яке цього разу було огорнуте сивою пеленою. До них долинали тільки далекі покрики та ледве чутний ляскіт заліза в кузнях...