Розділ «Гірка новина »

Ядвіга посміхнулася, мабуть, уперше з тих пір, як буджаки разом з іншими дівчатами захопили й Софійку. Проте їй вдалося втекти разом з іще однією полонянкою.

Через деякий час у господі вже було тепло, і від печі тягнуло приємним запахом юшки. Санько із задоволенням сьорбав цю смакоту за столом, а мати годувала Софійку просто на постелі, підклавши їй під спину величеньку подушку. Санько, ще раніше обійшовши хату та садибу, знайшов собі багато роботи і зараз, сьорбаючи, міркував, з чого краще почати. До вечора він встиг підлагодити стайню, підремонтував ґанок і збив ляду, щоб накривати криницю, аби вода не замерзала.

Перед сутінками підійшов до матері Софійки і запитав дозволу нагріти у казані води та викупатися з дороги. Вона не заперечувала та ще й, мотнувшись до клуні, принесла гарного віника з листя липи і зі сміхом звернулася до Санька:

— Оце, козаче, як не будеш мені підкорятися, то спробуєш цього віника.

Санько доброзичливо посміхнувся і, взявши це нехитре знаряддя, зауважив:

— Дійсно, таким добрим віником мене ніколи в житті не шмагали... Надаєте мені по спині сьогодні — буду терпіти...

Увечері Санько поставив діжку за піччю і, наливши в неї води, заліз. Погукавши Ядвігу, весело примовив:

— Кого, тітонько, в лазні віником б’ють, того і в зяті ждуть!

Ядвіга розвеселилась від Санькових приказок і, не жаліючи сили, влаштувала йому добрячу купіль. Після цього Санько витяг з мішка чисте вбрання і вже стояв перед Софійкою, як новий мідяк. Дівчина якось пригнічено дивилась на його старання, але Санько зараз міг розвеселити хоч самого дідька, і після його жартів та приказок вона вже забула про свої негаразди та щасливо посміхалася до парубка.

Вечеряли запеченою рибою, що лишилася від друзів по рибалці Клима та Свирида, які не забули з ним поділитися. Після вечері Санько вмостився на долівці, побіля Софійки, і, розповідаючи про себе, обмовився про її втечу з неволі.

Дівчина трішки поплакала, а потім розповіла, як їй вдалося втекти вночі, і вони з подругою, розбивши чобітки, півночі йшли босими. А коли Софійка дійшла до своєї домівки, то впала на підлогу і, прийшовши до тями, вже сама не могла дійти до ліжка. Тепер ноги не слухаються її, але, слава богу, матуся зуміла заживити рани та виходити її від застуди.

Санько слухав цю невеселу розповідь і пригадав, як він, ризикуючи життям, визволив з полону християнський ЛЮД. Мабуть, Господь Бог і зарахував йому цей вчинок — Софійці також вдалося вирватись. А ноги він вилікує. Став розпитувати Ядвігу, чи не знає вона в їхніх краях якогось знахаря чи травника, то Санько піде до нього і будуть разом виходжувати Софійку. Довго вони не лягали спати, усе думали втрьох, як зарадити біді, і коли лоївка вже стала потріскувати й гаснути, розійшлися спати кожен у своєму кутку.