— Пане десятнику, хочу допомагати в облаштуванні табору. Може, дозволите з козаками провести ніч? Гуртом безпечніше.
Той посміхнувся і крикнув до одного з козаків:
— Даниле! Візьміть до себе подорожнього козака! Хай з вами буде до Шаргорода!
— Добре, пане десятнику! Хай призвичаюється з нами, — і, запросивши Санька помахом руки, додав: — Лишилося тільки дров нарубати на ніч, і будемо вечеряти.
Санько підійшов до Данила Музиченка і, назвавши своє ім’я, взявся рубати гілляччя.
До темряви табір було підготовлено. Санько, побачивши, що щербу нічим заправити, дістав з мішка присолену щуку і віддав кухареві зі словами:
— Ось і моя лепта до казана. Свіжа, вранці зловлена...
Кухар із задоволенням взяв щуку і, швидко розрубавши її на дрібні шматки, кинув до казана. А тоді, глянувши на Санька, весело промовив:
— Нам би ще таких попутників, то з голоду не померли б!
Санько у відповідь широко посміхнувся і зауважив:
— А чому я добрих людей буду об’їдати? Ще піймаю!
За вечерею до Санька ставились як до доброго знайомого, всі підхвалювали запашну щербу та кепкували з кухаря Дмитра, у якого до варива з борошна нічого було й кинути. За вечерею Санько розповів про своє поранення і про те, як він лікувався в Почаєві при монастирі. Послухати його зібралися всі козаки, залишивши вогнища без нагляду. Микола Перевертайло також уважно слухав Санька, а коли той розповідав про напади татар на монастир, не втримався і сказав:
— Знаю я їх... Усе життя відбиваємося від цих буджаків. Злий народ та жорстокий...
Уже пізнього вечора вклалися спати при відблисках багаття, і Данило, новий товариш Санька, запропонував лягти поруч. Так уперше за весь час на шляху від Старокостянтинова Санько безпечно заснув під захистом нових товаришів.
Уранці наступного дня козаки хутко збиралися в дорогу. Десятник Микола підстьобував усіх криком, повторюючи:
— Хлопці, ночувати будемо у Шаргороді, а шлях нелегкий. Швидко збирайтесь! Під’їмо десь по дорозі!
Усім хотілося швидше дістатися до рідної домівки, і, тільки-но посвітліло на сході, вирушили в дорогу. Санько тримався поряд із Данилом та Владиславом.
Їдучи, Данило розповідав про життя у Шаргороді, де у нього були жінка та двоє дітей. Про долю родини він нічого не знає вже майже півроку, а Владислав, молодий парубок, їхав мовчки і не втручався в їхні розмови.
Шлях пролягав уздовж річки Мурашки, і перепон було небагато. Дорога петляла, обминаючи ліски та кам’яні пасма, що траплялися попереду. Уже хотілося перепочити, і сотник гукнув переднім:
— Зупиняймося! Швидко годувати коней та самі щось пожуємо — і гайда!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Присмак волі» автора Кільченський Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Душевні сумління “ на сторінці 2. Приємного читання.