Розділ «Трагічна зустріч »

Знайшли ритвину, куди можна було покласти тіла забитих ляхів, та швидко прикопали, лишень би не відрили дикі звірі. Після поховання сіли для відпочинку на пагорбку, і Андрій почув якусь суперечку поміж козаками. Капелюжний знову підійшов до Макара і голосно промовив:

— Там нещодавно прийнятий до десятки Захар Білецький дуже дбає про мошну... Привласнив каблучки забитих ляхів. Вирішуйте, Макаре, годиться так чи ні?

Пилипенко піднявся, погукав усіх до себе і голосно промовив:

— За нашим звичаєм кошти передаються у Запорозький Кіш, а малі можуть ділити поміж собою ті, хто їх добував. Тому Білецькому — десять київ... Йому пощастило, що нас восьмеро, а коштовності поділіть поміж усіх!

Ці слова всі дружньо схвалили і, не довго думаючи, почали діяти. Одні згребли руками попід плечі Білецького і стали в’язати до стовбура дерева, а решта пішли вирізати киї для покарання мошнолюбивого Захара.

Підлужний уперше брав участь у такому покаранні і почувався ні в сих ні в тих. Ходив по ліску, шукаючи невеликої палиці для кия. Павло вже вибрав добрячу корягу і йшов слідом, підказуючи щось. Андрій не витримав такого наставництва і, забувши про чемність, гримнув на нього:

— Ти, Павле, краще дбай про свій зад! Полюбляєш і ти поживитися. Весь час треба зупиняти!..

Година відстав від Андрія і сів стругати знаряддя для мошнолюбця. Нарешті всі зібралися побіля винуватця, і Макар Пилипенко промовив:

— Ми в поході, тож будемо без горілки... Наллємо тільки Захару. — І витяг кварту.

Засуджений жадібно припав до оковитої. Коли вже майже нічого не лишалося, Пилипенко вирвав кварту з рук Захара, залишок хлюпнув йому на спину і, відійшовши, розмахнувся та врізав києм по оголеній спині. Біленький вигнувся, мов вуж, але не крикнув, а тільки замугикав, як бугай перед дорізом. Далі всі підходили і по черзі прикладалися киями, хто як міг. Підлужний стояв останнім і бив Захара, коли той уже розслаблено висів на прив’язах. Перехрестився і шугонув шахрая поміж лопаток.

Потім Захара швидко звільнили від прив’язу. Устим заходився обробляти забиті місця та зупиняти кровотечу на пораненнях. Козаки поклали Захара на воза і вирушили назустріч військові, щоб лист, який захопили у ляхів, якнайскоріше передати Хмелю.

Надвечір зустріли передові загони війська і, швидко знайшовши свою сотню, Макар Пилипенко віддав лист Петрові Гусаку.