Розділ «Трагічна зустріч »

Андрій відірвав від своєї сорочки шматок матерії, затиснув рану і сидів, не знаючи, що робити далі, а поранений Ярижко прикрив очі та лежав нерухомо. Підбігли Павло з Яремою. Підлужний послав Ярему на шлях, щоб привів сюди решту десятки. Удвох розкрили повністю кожуха, і Андрій зробив перев’яз поза спиною пораненого Ярижка із запасів, які дістав з мішка. Тепер був час оглянути незнайомця, але він уже зійшов кров’ю і лежав горілиць без ознак життя. Андрій приклав правицю до його шиї і відчув ледь чутне тріпотіння жилки.

— Павле, я перев’яжу і цього завзятого вояку, либонь також жити хоче, — неголосно сказав Андрій, і вони вдвох стали поратися біля пораненого поляка.

Після цих подій хлопці мовчки всілися на повалене дерево, стали чекати приходу своїх.

Невдовзі почулися голоси козаків, і Андрій, піднявшись, пішов назустріч товаришам. Побачив Макара Пилипенка і, винувато опустивши голову, вимовив:

— Не знаю, чи житиме Ярижко... Клятий ворог не хотів полону, стрельнув першим.

Макар пішов попереду і, побачивши поранених, з якоюсь гіркотою сказав:

— Я ж не хотів його з вами посилати. Сам визвався... Ой, козаче-козаче...

Усі стояли в задумі, а тоді Михайло Білий тихо промовив:

— Двох сьогодні втратили... Хлопці, як же це так? Вони ж були моїми товаришами.

— Андрію, треба пересвідчитись, чи живий Ярижко... Та й цей лиходій, — отямившись, наказав Макар.

Підлужний нахилився до Ярижка і, глянувши на Макара, покрутив головою. Підійшов до пораненого незнайомця і, приклавши руку до шиї, ствердно кивнув головою. Ніби підтверджуючи це, незнайомець застогнав.

Могилу для двох козаків та добрих товаришів вирили неподалік від шляху. Знявши шапки і обмивши обличчя, поховали по-козацькому. Присипали руками під читання молитви: «Пом’яни, Господи Боже, рабів Божих Кузьму, Гліба...» і за якийсь час завершили обряд, який провів Устим.

Тяжкопораненого незнайомця Макар звелів покласти у полог та прив’язати до коня. На шляху, де трапиться люд, залишити на Божий суд та милість. Татарина теж захопили. Пилипенко допитував його особисто у присутності Андрія, який відзначився в останній бійці. Макар швидко дізнався, що татарин був полоненим і його доправляли на обмін знатного ляха. Виявилось, що і татарин був не звичайною пташкою, а племінником Адлаєт-мурзи, який у Буджацькій орді був великим воєначальником. Недуже зрадів Макар цій новині, а тільки вилаявся:

— Тягайся тепер із цим мурзеням... Треба його лишити в якомусь обозі, а ті хай передадуть куди завгодно!

Поки Макар вів допит, козак Олег Капелюжний стояв поруч із речами загиблих поляків, а окремо тримав лист, писаний по-татарськи.

— Десятнику, тут може бути щось цікаве... Дістали у їхнього старшого, ще й сургучем заліплено! — весело доповідав Олежа Капелюжний.

Пилипенко став із цікавістю розглядати лист і показав полоненому Малику. Запитав, кому він призначається, а той глянув, похитав головою та знехотя буркнув:

— Крим-Гірей...

Макар розсердився, щось сказав по-татарському до Малика, а тоді вилаявся:

— Бісеня татарське! Каже, що розмовлятиме тільки з Хмелем, так я йому натякнув, що могилу з його поневолювачами ще не зарито.