Розділ «Тривожний передзвін »

Хлопців обступили й інші козаки, котрі жили разом із Симеоном, весело промовляли:

— Викладайте, хлопці, не бійтеся. Ми вас не битимемо!

Тиміш посміливішав і голосно запропонував:

— Ану, постягайте ліжники до стіни, ми вам щось показувати будемо!

Козаки почали зсувати ліжники та глузливо підсміювались над хлопцями. Не минуло й хвилини, як вони, ставши на вільному місці, вклонилися гурту козаків, дістали шаблі і почали витанцьовувати гопака. Ще й пісню заспівали:

— Засвистали козаченьки в похід з полуночі, —

Виплакала Марусенька свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися,

Та за свого миленького Богу помолися!

Стоїть місяць над горою, а сонця немає...

Мати сина в доріженьку слізно проводжає:

— Іди, іди, мій синочку, та й не забавляйся.

За чотири неділеньки додому вертайся!

— Ой, рад би я, матусенько, скоріше вернуться,

Та щось мій кінь вороненький

В воротях спіткнувся.

Ой, бог знає, коли вернусь,

В якую годину.

Прийми ж мою Марусеньку,

Як рідну дитину!