Розділ «Вдалий вимін »

Два останніх вози Петро затримав і наказав козакам відігнати убік. Тепер, розв’язавши очі старому і молодому мурзі, відпустили їх до своїх. Старий мурза, зв’язаний, з ганчіркою у роті, почвалав у бік своїх, тримаючись за молодого, а козаки, улюлюкаючи та присвистуючи, вже забирались звідси.

Андрій підскочив до отця Никодима і запропонував йому хутчіше від’їздити з козаками, на що той із задоволенням згодився і, перехрестившись, заліз на воза, не випускаючи з рук Євангеліє.

Козаки без зупину проїхали чималу відстань, і весь цей час Андрій не полишав воза, в якому лежав поранений Санько.

Коли наблизилися до містечка Суховоли, Никодим попросив зупинитися, бо йому треба було йти у монастир. Сотня стала на перепочинок. Андрій, під’їхавши до Петра з прив’язаним до сідла конем свого товариша, промовив:

— Пане сотнику, а що будемо робити з пораненим Саньком? Він увесь палає від жару, не витримає шляху...

Петро Гусак під’їхав до воза з пораненим, приклав руку до його чола, а потім, подумавши, звернувся до отця Никодима:

— Отче, тугу нас поранений, а ви ж людина начитана, знаєте Писання Святе... Чи не спробуєте врятувати його від лихоманки?

Отець Никодим підійшов до воза, на якому лежав поранений Санько, і став дивитися на нього та читати молитву. Потім звернувся до Петра:

— Ти правду кажеш, пане сотнику. Потрібні йому лікування та гарний догляд... Як віддасте, то заберу його з собою в монастир...

Петро на це відповів:

— Отче, забирайте віз і все, що на ньому є, на догляд пораненому. Їдьте з Богом, а нам час вирушати...

Коли Підлужний почув ці слова, у нього відлягло від серця.

Петро Гусак пішов обходити своїх козаків, а Андрій з друзями облаштували воза в дорогу ідо нього прив’язали Воронька, який мирно помахував головою, ніби радіючи, що він іде за хазяїном. Отець Никодим сів на воза за візника, і коні слухняно пішли у напрямку обителі...