Розділ «Сотня Гусака »

— Знаю, скільки вас було. Та невже стільки полягло? Боже правий, майже всі...

Козаки стали збирати тіла полеглих товаришів, і Петро рахував, на скільки і в його сотні поменшало. З десятки всі були живі і, зібравшись навколо свого старшого, радісно вітали один одного.

— Досить вам обніматися... Допоможіть краще наших поховати. А цих бідолах ми не в змозі по-людському похоронити... — промовив суворо Петро і наказав повстанцям негайно вирушати до свого головного війська.

Під вечір повернулися до свого стану і до сутінків готували зброю до вранішнього походу. Петро з сумом пішов до полковника, щоб доповісти про нещасливу вилазку та загибель двотисячного повстанського війська.

Наступного дня, тільки-но знову вийшли з табору сотнею, зустріли передовий загін поляків. Було видно, що вони не бажали вступати в загальну сутичку, і тому з ворогуючих сторін виїжджали на двобій по декілька вершників та брались за герці, а роз’їжджалися тільки після загибелі когось із учасників сутички. Далі проїхати у бік Старокостянтинова не вдавалося, і сотня, покрутившись у цій місцевості до кінця дня, повернула назад, так і не вивідавши нічого про розташування ворожого табору.

Наступного дня сотня Петра Гусака знову вийшла оглядати місцевість на лівому боці річки Ікви, але повторилися вчорашні події з короткими сутичками з польськими вершниками. Та по обіді до Петра прискакав вістовий від полковника і повідомив, що гребля через річку Ікву опинилась у руках поляків і треба повертатися в свій табір. Попередження було своєчасним, бо знахабнілі польські вершники, що переважали козаків чисельно, показалися на протилежному боці балки і вже робили спробу подолати природну перепону та атакувати сотню Петра.

— Будемо відходити! — наказав Гусак, і сотня, не вступаючи у бій, повернула у напрямку свого стану.

До вечора було ще далеко, і козаки, розмістившись відпочити, чекали подальших розпоряджень. Під’їхав занепокоєний Петро і розповів, що польський стан уже з багатотисячним військом розмістився зовсім недалеко від них, на лівому боці річки Ікви. Ніч обіцяє бути важкою, і спати всім доведеться мало, дозорці виїжджатимуть за межі стану змінними десятками.

Серед ночі їх розбудили їздові, і цього разу козаків зі стану виїхало зовсім мало. Очолив дозор Петро Гусак. Далеко від стану не віддалялись, а вартували одним гуртом, щоб уночі не розгубитися у пересіченій місцевості. Добре, що місяць підсвічував нічні краєвиди.

Час від часу Петро зупиняв свою сторожу, і чутливий Павло Година спочатку вслухався в ніч, а потім вухом припадав до землі та подовгу лежав, сподіваючись щось почути. Якось непомітно козаків застав ранок у полі, і вони, не зустрівши ворога, були раді тому, тож поспішили до стану, де їх чекав гарячий куліш. На траві цим ранком лягла паморозь, і це добре відчули ті, хто був одягнений по-літньому, а з пащей коней валила густа пара.

— Так, козаки, бабине літо скінчилося. Шукайте собі свити та кожухи, бо застане нас зима в полі... — задумливо напучував Петро своїх підлеглих.