Розділ «Тернистий шлях до Пилявців »

Козаки накинулись на норовливого підляшка і, зігнувши його дугою, підвели до палі. Коли гостряк торкнувся сідниці, Стефан заволав не своїм голосом і впав на коліна, просячи пощади у безжального Макара.

— Та мені твій зад не заважає. Розповідай усе, а ми послухаємо... Потім подивимося, — вже спокійніше сказав Макар.

Довелося підляшку все розповісти: про їхній похід з Вишневецьким та про заклик князя до збору війська, перемови з Осолинським про прихід польського війська для боротьби з повстанцями та про місце зібрання шляхетського війська побіля Човганського Каменя на річці Горинь.

Після цього Макар наказав відправити полонених у полк Івана Ганжі. Доручив це зробити двом досвідченим козакам.

— Ти дивися, Стефане, не дуже патякай. Сиди смирно на коні, це ж таки не паля, а то і не діждешся відкупу, хлопці тебе по дорозі зарубають, — повчав на дорогу Пилипенко і наказав хлопцям: — Як буде непереливки, то рубайте голови, щоб нікому не дісталися!

При цих словах полонені опустили очі, і хлопці вирушили в дорогу, помахавши товаришам на прощання.

Обмивши обличчя забитим, поховали їх, загорнули могилу, і Макар прочитав молитву та стиха вимовив:

— Отака наша доля козацька: Скоро й не видно буде, де наших братчиків кістки лежать... Проте вони — у своїй землі, і душі їхні вільними були.

Швидко зібрались і вже меншим складом поїхали далі. А думати про долю козацьку не було коли: навкруги можуть бути ворожі засідки, і смерть може чекати кожного за пагорбком чи за ліском. На щастя, до вечора більше не було пригод, і козаки, вибравши зручну залогу, на випадок ворожого нападу зупинилися на ніч.

Розпалювати багаття Макар Пилипенко заборонив, щоб не накликати на себе біду, адже дим міг виказати місце ночівлі. Поїли харчі, заготовлені раніше, кожен зі своєї торбини, запили чистою водою. Макар навіть заборонив декільком затятим курцям палити люльки, щоб запах тютюну не навів на них нічних ворожих лазутчиків.

Андрієві з Іваном випало стояти на варті після півночі, і вони, стриноживши коней, завалилися відпочивати головами один до одного. Опівночі їх розбудили хлопці, які провели свій час на варті, і вони, швидко отямившись, зайняли зручне місце для охорони товаришів, котрі відпочивали. Прилягли на відстані декількох сажнів один від одного, і кожен вслухався у нічне різноголосся. Одноманітні звуки причаровували дозорців, і коли голова Андрія падала на складені навхрест руки, Іван, глянувши у бік напарника, збадьорював його:

— Андрію, не спи, дивися, що там у тебе попереду перебігло! Чи не вовк часом?! — гукав Іван.

Підлужний також не лишався у боргу, і коли голова Івана нахилялася, намацував на землі камінець і кидав у бік товариша. Той, у свою чергу, сварився до Андрія кулаком.

Нарешті небо посвітлішало і навколо стало видно обриси дерев, навіть на віддалі, проте хлопці знали, що саме цей час є найнебезпечнішим для козаків, що дрімали. Охоронці вже забули про сон і вдивлялися в обриси вранішніх тіней, а легенький туманець по вибалках додавав химер ще не закінченій ночі.

Підлужний побачив віз, а вже потім почув його поскрипування. Той віз ніби коливався у вранішньому туманці та неспішно котився, запряжений двома круторогими волами.

— Іване, підіймай усіх, а я — на чатах, — прошепотів Андрій, підповзаючи до товариша.

Іван швидко зник у світанковому мареві, та через деякий час уже з’явився разом із заспаним Макаром, що хотів власними очима роздивитися, що ж то за люд рухається возами.

— Схоже, це мирні селяни. Та всі хлопці вже на ногах... Я вийду один, без шаблі та в оцьому потертому сіряку, яким уночі вкривався. Ви уважно спостерігайте, — розпорядився Пилипенко і, піднявши із землі якусь ломаку, пішов до возів, що рухалися назустріч.

Хлопці зарядили луки і сиділи тихо, поглядаючи, що діятиметься на шляху. Андрій побачив, як Макар підійшов до переднього воза і привітався, поклонившись візникові. Той, злізши з воза, про щось став говорити з Макаром, а він стояв та показував руками у різні боки, нібито заблукав. Нарешті вони про щось домовились, і Андрій побачив, як з воза Макарові подали ківш води, і він, уклонившись на знак вдячності, почвалав у той бік, звідки їхали вози.

Два вози швидко, без будь-якої шкоди для їхніх господарів, зникли з поля зору хлопців, а збоку виріс із-за пагорба Макар і швидко підійшов до хлопців.