Розділ «Задумка Петра Гусака »

— Та ми їх не рахували, бо не вміємо... Отак, як біля церкви на Паску, — відповів знову хлопець і розсмішив усіх до сліз.

— А нас ви не боїтеся? — знову спитав Петро та обвів своїх козаків рукою.

— Та ні, ви ж від Хмеля, ви тільки ляхів б’єте, татар — і тих не чіпаєте... — похмуріше промовив хлопець, і обидва товариша зібрались знову прошмигнути під огорожу.

— Та не тікайте... Принесіть нам водички попити. А може, зі старших хто вийде? — вів далі Петро.

Хлопці хутко метнулись до журавля у глибині двору.

Винесли цеберко води з невеликим дерев’яним черпачком. Козаки по черзі стали черпати воду, швидко випили ціле цеберко.

— А чого старший ніхто не вийшов? — спитав Петро.

— Немає в нас батька, і в сусідніх хатинах дядьків немає. Кого ще раніше вбили татари, а деякі повтікали від ляхів, ніхто не знає, куди... — невесело відповів один із хлопчаків і додав: — От якби ви ляхів вигнали, та ще й татар побили, ми б до вашого війська пішли.

— Оце так діло! Оце будуть добрячі вояки!.. Пропадуть і ляхи, і татари, — промовляли козаки та посміхалися, бачачи хлоп’яче завзяття.

— Ну, годі вже кепкувати, — заявив Петро, і козаки поїхали далі, у бік фортеці.

Не доїхали сажнів сто до фортеці та й зупинилися. На стінах не було видно нікого, і тоді Санько Голота зголосився наблизитися туди та роздивитися, що діється побіля воріт. Він легенько підстьобнув коня і попрямував до воріт. Уже лишалося зовсім трохи до них, як висунулись на стіні декілька рушниць та пальнули по Санькові. Кулі, мабуть, не зачепили його, бо козак ошаліло розвернувся на місці і рвонув назад, до свого гурту. А хлопцям Петро дав наказ від’їхати назад ще сажнів на п’ятдесят.

Від’їхавши на таку відстань, де кулі вже не могли його дістати, Санько на ходу припустив штани і, ставши на стремена, показав сідниці тим, хто стріляв. У відповідь пролунало ще декілька пострілів та почулася лайка. Санько підскочив на коні до гурту, весело промовив:

— Не вміють стріляти ляхи! Я їм такі сідниці вивалив, що не промажеш, а вони не влучили!

Усі сміялися з такої витівки, а Петро, піднявшись у сідлі, гнівно сказав:

— От якби попали! Для тебе було б краще у таборі отримати три палиці, щоб не був таким хвальковитим!

Тепер уже невесело стало Санькові, і він мовчки приєднався до козаків, які прямували від фортеці до табору.

Прибули на місце, і Петро Гусак виклав свою думку полковникові Ганжі. Звечора треба проникнути до фортеці, а приступ слід здійснити не вранці, як зазвичай, а посеред ночі.

Повечерявши, почали старанно готуватися до таємного проникнення у стан ворога. Задумка була дуже простою: на невеликий проміжок часу передовий загін козаків очолить десятка Петра Гусака, яка буде без шуму та гвалту прибирати польських дозорців та їхні засідки. Позаду вже йтимуть звичайні загони повстанців, які завойовуватимуть фортецю. Свою задумку Петро назвав «беремо з ходу», і всі козаки загорілися бажанням виконати це завдання.

Поки хлопці споряджалися, повз них у вечірніх сутінках потяглися колони з драбинами, невеликими загонами йшли повстанці та козаки, везли гармати. Та коли на возах, у які запрягли коней-ваговозів, хлопці побачили дві вежі, вони здивовано подивилися на Петра і, прицмокуючи язиками, вихваляли цю витівку.

— Так то ж для вас, хлопці, — сказав Петро і махнув рукою в їхній бік. — З вами буде й гарний сагайдакер із нових — Ярема його прізвище.