Розділ «Перша вилазка »

— Зади бережіть, а то всаджу стрілу!..

Козаки весело зареготали і продовжили свій шлях понад тинами та огорожами. Їх наздогнали троє товаришів, що поралися побіля забитих поляків, збирали їхню зброю.

— Шкода тільки, що коней не вдалося виловити, — промовив один із них.

— Андрію, повикидайте жовнірські шапки, а то ще свої стрельнуть, — попрохав Санько, і хлопці жбурнули кашкети подалі.

Дісталися до місця бою своєчасно. Хоча повстанці брали гору і вже притиснули поляків до стін фортеці, зайві шаблі їм не завадили. Побачивши, що козаки підходять на підмогу, вони стали запальніше тиснути ляхів.

— Так буде краще! — знову кричав Санько.

Він вимахував навсібіч шаблею, та так, що один з ворогів злякано кинув зброю і відвернувся, закривши голову руками. Санько штурхонув його ногою під зад, примусивши лягти на землю.

Було видно, як до фортеці, що стояла неподалік річки і видавалася грізною спорудою, відходили з усіх боків поляки.

Де не взявся десятник Петро Гусак. Він крикнув хлопцям, щоб відійшли назад і не лізли до дідька в пекло.

— То вже не ваша справа! Ви мені потрібні живими! — горланив Петро, зібравши свою десятку до кола. — Немає ще двох... Хтось бачив їх або чув?..

Усі врізнобіч завертіли головами, бо ніхто з учорашньої ночі тих хлопців не бачив.

— Добре, знайдуться... — задумливо вимовив Петро і наказав усім повертатися до своїх коней і лаштуватися на відпочинок, а коли всі здивовано глянули на свого десятника, він, засміявшись, мовив: — Та буде і у вас робота... Он яка фортеця, а треба ж її відвойовувати...

Після цього всі гуртом попрямували до своїх коней, бо скучили за ними за цей час. Побачили вірних друзів доглянутими. Скочили на них і жваво поскакали до свого обозу. Коли трохи під’їли, їх зморив сон. Кожен із хлопців вибрав собі затишне місце, і вони дружно засопіли.