ОСВІТА І НАУКА

Культура Античності

Згідно з філософією стоїків, близьким до якої був Тацит, завдання історика полягало перш за все в етичній оцінці історичних осіб і подій. Загальної концепції в Тацита немає, своїм завданням він вважав завдання мораліста, а історію відносив до розряду етики і політики. Сила Тацита полягала в його прекрасних характеристиках і драматичному зображенні пристрастей дійових осіб на фоні соціально-політичної боротьби.

Слабшим від Тацита вважають його молодшого сучасника Гая Свєтонія Транквілла (близько 70 - 160 pp.), секретаря Адріана. "Біографії цезарів" написані ним за певним шаблоном (рання історія, історія правління, зовнішність, спосіб життя, характер, мирна і військова діяльність, смерть, поховання, некролог), починаючи від Юлія Цезаря і завершуючи Доміціаном. Тому історія держави розчиняється в біографіях імператорів і потопає в придворних інтригах і плітках. Серед його творів варто виділити ще ряд трактатів "Про лайку", "Про дитячі ігри греків", "Про Рим, римські звичаї і мораль", "Про знаменитих людей".

Риторичний елемент, властивий Свєтонію, помітний і в історика-александрійця Аппіана (середина II ст. н.е.), адвоката за професією, прокуратора фіску в Єгипті. Його "Римська історія" складається з декількох розділів, причому матеріал групується за війнами. Зі збережених книг одна (7-ма) присвячена війні з Ганнібалом, інша – сирійській і парфянській історії, війні з Мітридатом. Важливу частину праці складають "Громадянські війни у Римі" в п'яти книгах (ХПІ - XVII). Історіографічна цінність праць Аппіана полягає в тому, що вони містять багато даних із втрачених творів інших істориків, якими Аппіан користувався. Індивідуалізм і віра в особистість, яка творить і видозмінює історичні події за своїм бажанням, характерні для історіографії імператорського Риму.

До кінця І - початку П ст. належить творчість вихователя Адріана Плутарха з Херонеі (близько 46-126 pp.). Завдання історії, за Плутархом, зводиться до привнесення у свідомість людей певних етичних цінностей чи доброчесностей, які дозволяють людині розвинути сукупність закладених природою можливостей доброчесності, вади ж найкраще поборюються на історичних прикладах. Плутарх залишив після себе твори з найрізноманітніших питань ("Міркування про мораль", "Трактат про музику") і велику серію біографій найважливіших історичних діячів Греції і Риму. Частина цих "Паралельних біографій" (Vitae parallellae) (про 13 осіб) збереглася й досі викликає інтерес численних читачів. Плутарх змальовує "галерею слави" Греції і Риму, яка повинна розширити горизонт читача, вкорінити в його свідомості ідеї прекрасного і показати йому різні людські типи в їхньому житті і діях. "Для нас, – говорить Плутарх у вступній главі Периклової біографії, - буває корисним той колір, яскравість і сприйняття якого зміцнюють зір і дає йому користь. Так само і людський розум повинен звернути увагу на те, що, доставляючи йому приємне, можна в той час викликати в ньому притаманне".

Із другорядних істориків потрібно назвати Луція Аннея Флора, який написав короткий нарис римської історії на основі праць своїх попередників (головним чином Тита Лівія). Своєю працею Флор намагався допомогти читачу і державному діячу, в якого немає можливості засвоїти великі історичні праці. З точки зору мови і групування матеріалу, коротка історія Флора стала добрим посібником з римської історії, який охоплює період від заснування міста до Траяна.

Пам'ятки літератури, поезії, образотворчого мистецтва не вичерпують усього багатства культурних цінностей Риму. Паралельно розширювався обсяг знань зі спеціальних наук - права, будівельної і військової техніки, сільського господарства, землеробства тощо. Зростання товарно-грошових відносин, збільшення торговельних операцій, кредитних угод, земельних купівель, наймів, сервітутів та інших ділових операцій сприяли розвитку цивільного (ius civile) і міжнародного права (insgentium), гнучкості судового процесу.

Римське право формувалося, головним чином, шляхом судової практики, звичаїв, рішень магістрів, сенатських постанов, коментарів і висловлювань авторитетних юристів з приводу невідомих чи суперечливих місць закону. З часом кількість судових казусів значно зросла, нагромадилося багато суперечливих рішень і едиктів, що згубно позначилося на судовій практиці. Тому виникла думка про систематизацію законів. Саме з Августа розпочинається систематизація римського права, що привело до створення кодексів римського цивільного права. В основу римського права поклали декілька загальних принципів (ius boni et degui).

Право виходило з інтересів правоздатності особи, яка вільна у своїх діях і відповідає за них. Серед юристів існували різні школи і напрямки. При Августі діяли школи аналогістів і апомалістів. Першу очолював знаний юрист Лабеон (Labeo), другу – Капітон (Capito). Лабеону приписують близько 400 творів, перероблених пізніше юристом Павлом і включених у Дигести. Нащадки Лабеона, відомі під іменем прокулеянців, за іменем Прокула, учня Лабеона, дотримувалися ліберальних поглядів і в багатьох питаннях відступали від традиційних норм і звичаїв. Спадкоємці Капітона (сабініанці), навпаки, дотримувалися консервативніших поглядів, уникаючи якихось нововведень і вільних тлумачень права, як це робили прокулеянці.

Із технічних дисциплін у Римі найрозвиненішою була будівельна механіка. Енциклопедією з механіки, взагалі будівельної механіки, вважають трактат римського інженера-будівельника Вітрувія Полліона. Лише поданий ним перелік творів із цієї галузі свідчить про високий рівень римської будівельної техніки. Інакше не можна було б пояснити досконалість, міцність і розміри римських будівель.

Досліди та спостереження з сільського господарства зібрані у великій праці з 12 книг Луція Юнія Модерата Колумелли "Про сільське господарство" (De rerustica).

У систематизованому порядку він виклав усі галузі господарства - хліборобство, скотарство, вирощування садово-городніх культур, бджільництво, лісівництво, висівання трав тощо. Колумелла пропонував сільському господарю систематизований досвід грецьких і римських агрономів, доповнений порадами господаря-практика, автора трактату.

Пліній Секунд Старший (23 - 79 pp.) видав енциклопедичну працю "Природнича історія" (Naturalis historia) в 37 книгах, яка містить компендїї з найрізноманітніших дисциплін - космогонії, теології, географії, антропології, природознавства, історії і мистецтва. Науково-теоретичне значення Плінієвої енциклопедії незначне, але як історичне джерело "Природнича історія" становить першочергову цінність. Автор використав величезний матеріал, загалом близько 600 римських і грецьких творів. Для вивчення господарського устрою, техніки, мови, побуту і моралі Римської імперії енциклопедія Плінія є винятково важливою пам'яткою, якій не має рівних у всій античній літературі.

Молодшим сучасником Плінія був Фронтин (40 - 103 pp.), який написав ряд спеціальних трактатів: "Яро військові хитрощі", "Про водопроводи". Перший трактат користувався великою популярністю серед італійських кондотьєрів (керівників найманих військових загонів) в епоху західноєвропейського Ренесансу.

Практичний характер мав і посібник з риторики Марка Фабія Квінтиліана (35 - 96 pp.), уродженця Іспанії. "Institutis oratoris" підбиває підсумки багаторічної праці римських викладачів риторики. Квінтиліан, переселившись у Рим при Веспасіані, став професором красномовства і отримав винагороду від держави. Його праця давала не лише практичні поради стосовно побудови промов, але й пропонувала схему підготовки оратора з дитинства, тобто була дослідженням педагогічного характеру. Він противник філософів і претензій філософів на те, що лише вони можуть виховати мудру людину. Справді освічений оратор - це розумна людина, яка виконує свій обов'язок.

Із життям вищих верств римського суспільства знайомить нас листування Плінія Молодшого (61/62- 113/114 pp.), племінника відомого природознавця. Виданий ним "Панегірик Траяну" являв собою промову в сенаті, проголошену перед імператором, а потім спеціально опрацьовану для видання. Крім того, Пліній опублікував своє листування з видатними сучасниками та імператором Траяном. Це хроніка настроїв сенатської знаті, її інтересів, побуту, повсякденного життя. Саме до такої групи Пліній відносив і себе, але був також людиною, яка турбувалася про літературну славу.

Пліній Старший повідомляє, що перший лікар, грек Архагат, прибув у Рим із Пелопоннесу у 219 р. до н.е., отримав римське громадянство і будинок для прийому хворих, побудований за державний кошт [Природнича історія, XXIX, 12]. За ним стали переселятися в Рим і інші грецькі цілителі А самі римляни не спішили займатися лікарською практикою.

Пліній Секунд Старший

Пліній Секунд Старший

Власне римляни почали займатися лікарською справою в період принципату. При Октавіані широке визнання отримав у Римі Антоній Муза, який вилікував принцепса від смертельної хвороби, застосовуючи метод холодних ванн і припарок. За це сенатори за свої кошти поставили лікарю пам'ятник поблизу статуї Ескулапа [Свєтоній. Божетвенний Август, 59; 81]. При Тиберії Авл Корнелій Цельс, теоретик, написав велику енциклопедичну працю з медицини, де давав римлянам поради, знайомі й нам: турбуватися про правильне харчування, уникати різних температурних змін, більше бувати на свіжому повітрі, на сонці.

Одним із відомих лікарів був Клавдій Гален, практик і теоретик медицини. Спочатку він працював у Пергамі, де лікував гладіаторів, а з 161 р. н.е. поселився в Римі, залишаючись придворним лікарем при трьох імператорах династії Антонінів: Марку Аврелію, Луцію Вері і Коммоді. Він один із перших практикував препарування мавп, щоб краще пізнати будову людського тіла.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Культура Античності» автора Балух В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСВІТА І НАУКА“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Глава 1. ВСТУП ДО КУЛЬТУРИ АНТИЧНОСТІ

  • ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АНТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • ГЕОГРАФІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА АНТИЧНУ КУЛЬТУРУ

  • НАСЕЛЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ЯК ТВОРЕЦЬ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

  • Глава 2. МІФИ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

  • ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

  • ОЛІМПІЙСЬКІ БОГИ: ПОЯВА І ФУНКЦІЇ

  • ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

  • ЗЕМНІ БОГИ ТА ІНШІ БОЖЕСТВА У ГРЕЦЬКИХ МІФАХ

  • Глава 3. КРИТО-МІКЕНСЬКА КУЛЬТУРА І ГРЕЦІЯ ЧАСІВ ГОМЕРА

  • КРИТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • АХЕЙСЬКА ГРЕЦІЯ В РАННЬО- ТА СЕРЕДНЬО- ЕЛЛАДСЬКИЙ ПЕРІОДИ

  • ФОРМУВАННЯ МІКЕНСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МІКЕНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

  • ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

  • Глава 4. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ГРЕЦЬКИХ ПОЛІСІВ VIII - VI ст. ДО Н.Е.

  • РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯ АРХАЇЧНОЇ ЕПОХИ

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ І МУЗИКИ

  • ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

  • ПОБУТ І ВИХОВАННЯ ГРЕКІВ

  • Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • ФІЛОСОФІЯ І НАУКА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

  • РОЗВИТОК ГРЕЦЬКОГО ТЕАТРУ

  • ОСОБЛИВОСТІ ГРЕЦЬКОЇ РЕЛІГІЇ ТА ЗАГАЛЬНОНАРОДНІ СВЯТА

  • АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

  • ЖИВОПИС І МУЗИКА

  • Глава 6. ЕЛЛІНІСТИЧНА КУЛЬТУРА

  • ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК НАУКИ І ТЕХНІКИ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА РЕЛІГІЯ

  • ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

  • ЕЛЛІНІСТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

  • МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

  • СКУЛЬПТУРА, ЖИВОПИС І ОРАТОРСЬКЕ МИСТЕЦТВО

  • Глава 7. ОСОБЛИВОСТІ ДАВНЬОРИМСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ЙОГО КУЛЬТУРИ

  • ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

  • НАЙДАВНІШЕ НАСЕЛЕННЯ АПЕННІНСЬКОГО ПІВОСТРОВА ТА ЙОГО КУЛЬТУРА

  • Глава 8. КУЛЬТУРА ЕТРУСКІВ І ЦАРСЬКОЇ ЕПОХИ

  • ОСОБЛИВОСТІ ЕТРУСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РИМ В ЕПОХУ ЦАРІВ

  • ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • Глава 9. РИМСЬКА КУЛЬТУРА РАННЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ПЕРІОДУ

  • СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ РИМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ (IV - ПОЧАТОК III СТ. ДО Н.Е.)

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА РИМЛЯН

  • РАННЯ РИМСЬКА РЕЛІГІЯ

  • РИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК ЛІТЕРАТУРИ, МУЗИКИ І ТЕАТРУ

  • АРХІТЕКТУРА, БУДІВЕЛЬНА СПРАВА СКУЛЬПТУРА І ЖИВОПИС

  • Глава 10. КУЛЬТУРА ПІЗНЬО-РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО РИМУ

  • ЗМІНИ У ПОБУТІ, МОРАЛІ ТА РЕЛІГІЇ РИМЛЯН

  • РОЗВИТОК ОСВІТИ І ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

  • РИМСЬКА НАУКОВА І ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

  • ПОЕЗІЯ, ТЕАТР І ВИДОВИЩА

  • АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • ЕВОЛЮЦІЯ РИМСЬКОГО ПРАВА

  • Глава 11. КУЛЬТУРА РИМУ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ЕПОХИ ПРИНЦИПАТУ

  • МАТЕРІАЛЬНА КУЛЬТУРА І - II СТ.

  • СКУЛЬПТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

  • РОЗВИТОК РИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І СЦЕНІЧНОГО МИСТЕЦТВА

  • ОСВІТА І НАУКА
  • Глава 12. ПОХОДЖЕННЯ ТА РАННЯ ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА

  • ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО ПОШИРЕННЯ

  • ВІДНОСИНИ ХРИСТИЯНСТВА І ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У І - III ст.

  • ПРОГОЛОШЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ДЕРЖАВНОЮ РЕЛІГІЄЮ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКІ ЄРЕСІ

  • РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА КУЛЬТУРА

  • Глава 13. КУЛЬТУРА ПІЗНЬОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІЗНЬОРИМСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

  • РОЗВИТОК ФІЛОСОФІЇ

  • ЛІТЕРАТУРА ТА ІСТОРІЯ

  • ПІЗНЬОРИМСЬКЕ ПРАВО

  • РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

  • Додаток 1. Термінологічний словник

  • Додаток 2. Географічні назви

  • Додаток 3. Видатні державні і культурні діячі Античності

  • Додаток 4. Найважливіші давньогрецькі божества

  • Додаток 5. Найважливіші римські божества Бона Дея – жіноча богиня доброї долі, родючості, покровителька жінок. Беллона – богиня війни.

  • Додаток 7. Римські релігійні свята

  • Додаток 9. Перелік основних мір, ваг і монетно-лічильних одиниць античного Риму

  • Додаток 11. Рахунок днів у місяцях римського календаря